Городоччани в Парижі. Деякі враження про візит науковців Клубу ім. Сергія Виноградського до Франції

Фото: Сергій Щур

Делегація клубу ім. Сергія Виноградського у Франції

Делегація клубу ім. Сергія Виноградського отримала запрошення від муніципалітету м. Брі-Конт-Робер та сім днів (з першого по сьоме червня) провела у Франції. Очолив делегацію академік Національної академії наук вищої освіти України, доктор медичних наук, професор Андрій Горбань.

У містечку, в якому 30 років проживав видатний український мікробіолог, українська делегація розповіла про діяльність клубу Сергія Виноградського у Городку та ознайомила французькі наукові кола з науково-популярним збірником статей «Вісник Клубу імені Сергія Виноградського» («The Heraldof Serhiy Winogradsky Club»).

Відтворення пам’яті про видатного українського мікробіолога, геніального вченого світу у Франції, країні, котра у важкий для Виноградського період його життя подала йому руку допомоги — одне з основних завдань Клубу ім. С. Виноградського.

Будинок у Франції, де жив Сергій Виноградський.

Та не будемо скрупульозно описувати перебування українців у цьому місті й столиці Франції. Хочемо лише поділитися враженнями про окремі події, свідками й учасниками котрих нам довелося бути.

До складу делегації входили два академіки — Андрій Горбань і Володимир Постоєнко, доктор хімічних наук, професорка Ольга Параска, кандидат історичних наук Сергій Щур, секретар виконкому Городоцької міської ради Ольга Бистрицька, координаторка соціальних проєктів громадської спілки Up To Future у Городку Катерина Гуменна, керівниця проєкту Клуб імені Сергія Виноградського Юлія Братчикова, голова Клубу Петро Кривий, а також переможці та призери олімпіад, що проводилися під егідою Малої академії наук — Вероніка Галт, Іванка Кішик та Роман Костюк.

У мерії Брі-Конт-Робер для української делегації влаштували офіційний прийом.

Зустріч із правнучкою Сергія Виноградського

Під час офіційного прийому у мерії нас познайомили з ошатно вдягненою, миловидною, усміхненою, середнього зросту, стрункою, хоч і доволі статечного віку, жінкою. Виявилося, а це для нас стало великою несподіванкою, що вона є правнучкою Сергія Миколайовича Виноградського.

Спочатку ми цьому не повірили. Мало хто може назватися родичем, а тим більше правнучкою великого українського мікробіолога. До цього моменту в наукових дослідженнях взагалі нічого не говорилося про прямих спадкоємців Сергія Миколайовича.

Та й сам він у біографічній повісті «Літопис нашого життя» лише мимохідь згадував за 1938 рік про внучку Мілюню, орієнтовно 1908 року народження (донька середущої дочки Тетяни), в якої народився син, правнук Виноградського. Тетяна Сергіївна писала батькові в серпні 1940 року: «Зате гарно себе почуває і розвивається наш хлопчик. Він вже майже метр висоти (98 см), дуже жвавий, навіть дуже жвавий, як на мій скромний смак». На жаль, вона не назвала імені свого внука.

Тож коли героїня нашої розповіді почала розповідати про бабусю Тетяну, а потім про знаменитого прадіда, то наше недовір’я відразу зникло. Не хочемо зараз розкривати деталі нашої бесіди. Про це можна розповісти читачам газети дещо пізніше, коли Анна напише спогади про свою родину. У всякому разі, на наше прохання, вона погодилася їх написати. Лише можемо з приводу такої сенсаційної новини підсумувати таке: виявляється, що в Сергія Виноградського, крім правнука по лінії дочки Тетяни, живою є ще правнучка, котра може багато розповісти про останні роки життя свого дідуся. Сподіваємося, що Анна відчинить завісу таємниць наступних поколінь родини Виноградських.

На завершення нашої розмови ми запропонували Анні відвідати Городок. Та вона, вибачившись, відмовилася, пояснивши, що її чоловік, якому 99 років, потребує постійного догляду. Так і їй цього року виповнюється 80 літ.

Полеміка з президентом Французької академії

Одним із робочих моментів візиту української делегації були відвідини Французької сільськогосподарської академії. Нас привітно прийняли Президент Академії Жан Жак Ерве і вчений секретар Constant Lecœur. Зустріч відбулася у великій залі засідань, на стінах якої були виписані прізвища обраних по роках академіків.

Своєрідним спікером зустрічі став пан Ерве, який заявив, що українську мову розуміє, але говорить російською. Президент і вчений секретар у своїх промовах висловили слова підтримки українському народу у його священній боротьбі з російськими агресорами, які ще 24 лютого 2022 року розпочали широкомасштабну війну в Україні.

Пан Ерве також зазначив, що він доволі глибоко вивчає наукову спадщину геніального українського мікробіолога Сергія Виноградського, а в його особистій бібліотеці чільне місце займає французьке видання книги Виноградського «Мікробіологія ґрунту» 1949 року.

Керівник делегації клубу Андрій Горбань подякував за теплі слова підтримки, а також презентував французьким науковцям другий номер «Вісника Клубу ім. Сергія Виноградського», клубні футболки з логотипом погруддя Виноградського в м. Городку, сувеніри.

Під час цієї зустрічі між президентом Академії та окремими членами Клубу виникла полеміка. Українці запитали, чому в списках академіків, що були виписані на спеціальних стендах зали, немає прізвища українського мікробіолога. Жан Жак Ерве відповів, що цього не могло бути, тому що Виноградський не був членом Академії сільськогосподарських наук Франції. Коли ж йому показали опубліковану у Віснику копію академічного повідомлення від 17 травня 1929 року про обрання monsieur Winogradski членом Французької сільськогосподарської академії, то у нього від здивування «ледве очі не вилізли на лоб».

Ще один доволі комічний та водночас принциповий випадок стався між Жаном Жаком Ерве та членами української делегації тоді, коли він вирішив підписати даровані гостям з України книги французьких учених російською мовою. На прохання членів української делегації Президенту Академії довелося переписувати ті написи французькою.

Український Культурний Центр у Франції

Особливо пам’ятним для членів Клубу ім. Сергія Виноградського стало перебування в Українському Культурному Центрі у Франції. Чому пам’ятне? Річ у тому, що спочатку керівниця Центру Вікторія Гуленко зазначила членам клубу, що має десь важливу зустріч, а тому не може приділити достатньо часу гостям з України. Коли ж Андрій Євгенович розповів їй про діяльність Клубу, його мету під час перебування у Франції, а також вручив пані Гуленко екземпляри Вісника, клубні футболки та сувеніри, Вікторія потроху стала забувати про свою важливу зустріч. Особливо їй сподобалися цукерки з України.

Делегація Клубу біля відкритої Меморіальної дошки С. Виноградському

Та зовсім крига скресла між нашими стосунками, коли Назарій Бігняк (нині студент Варшавського і Київського вишу) продемонстрував свою майстерність гри на фортепіано. Не тільки Вікторія Гуленко та члени Клубу, а й співробітники Центру, покинувши свої справи, прийшли послухати музику у виконанні городоцького вундеркінда. На завершення зустрічі пані Гуленко запросила нас наступного дня відвідати українські експозиції на виставці сучасного мистецтва в Парижі.

Українська бібліотека ім. Симона Петлюри в Парижі

Нашу публікацію про робочий візит наукової делегації Клубу ім. Сергія Виноградського у Францію хочемо завершити розповіддю про надзвичайну жінку, француженку за народженням і українку за духом — Ярославу Йосипишин. Чим же вразила нас ця тендітна, блакитноока і шляхетна жінка? Донька учасників Українського опору проти більшовизму і нацизму у Другій світовій війні перейняла від батьків український національний патріотизм, незламність духу і віру в незалежність улюбленої України.

Ще після Громадянської війни в Росії мати та батько Ярослави емігрували до Франції. У Парижі вони заснували українську бібліотеку, котрій присвоїли ім’я видатного українського діяча і полководця Симона Петлюри. Ця бібліотека стала невеликим острівцем української духовності, любові до неньки України, віри в її світле майбутнє.

Благородну справу батьків продовжила пані Ярослава. Завдяки їй споруда бібліотеки виросла до 4-х поверхів. В рази збільшився книжковий фонд, засновано музей Симона Петлюри, книгосховище. Українська бібліотека в Парижі стала центром просвітницької діяльності як серед українців, котрі волею долі опинилися у цій країні, так і серед французів.

Пані Ярослава привітно, гостинно зустріла земляків. Наше спілкування тривало майже дві години. Їй було приємно отримати від українців «Вісник Клубу ім. С. Виноградського», інші сувеніри. До речі, вона вперше дізналася від нас про великого українця і геніального мікробіолога, який тривалий час жив і працював у Брі-Конт-Робері.

На завершення ще такий момент. Коли наш автобус від’їжджав із Кретея (місто, в якому проживала делегація), то Андрію Горбаню подзвонив Голова комітету в справах освіти французького парламенту і попросив про зустріч із членами Клубу.

Виявляється, що це пані Ярослава о 3-й годині ночі підняла з ліжка поважного державного діяча, розповіла про візит делегації Клубу ім. Сергія Виноградського до Франції та порадила йому зустрітися із нами.

Ось такі наші українки!