Остання путь воїна
28 жовтня у селі Новий Світ городоччани попрощалися із загиблим захисником України Русланом Павлуцьким. Від жовтня 2023 року воїн вважався зниклим безвісти. Минулого тижня рідні отримали страшну звістку — Герой загинув під час виконання бойового завдання.
Суворе осіннє небо, зірване вітром золоте листя, гіркуватий запах хризантем у повітрі. Вони — скрізь: мов дороговкази на дорозі, мов килим біля батьківського дому загиблого воїна. Над будинком майоріє прапор 82-ї окремої десантно-штурмової бригади, на стіні — стяг із фотографією Руслана. Батько схилився над закритою труною, поряд — рідні, друзі, сусіди. Проститися із захисником прийшло все село Новий Світ. Односельці не стримували сліз, пригадуючи Руслана, якого знали змалечку.
Дитинство і рідне село
Як розповіла староста села Оксана Стецюк, Руслан зростав у Новому Світі з п’ятирічного віку — переїхав сюди зі старшим братом до батька на Хмельниччину. Хлопець був спокійним, розумним і надзвичайно вихованим.
— Русланчик пішов до школи, ріс слухняним, врівноваженим, розумним і спортивним хлопчиком. Після школи вступив до Хмельницького професійного училища, потім навчався у Львові, а згодом поїхав за кордон — як і багато молодих хлопців — заробляти на себе та свою сім’ю, — розповідає староста Нового Світу.
Друзі дитинства запам’ятали Руслана щирим, добрим і життєрадісним. Товариські стосунки вони підтримували й після школи.
Валентин ШевчукФото: Городок.City
— Руслан був веселим і товариським. Ми зналися ще зі школи, навчалися разом у Тростянці. Товаришували, підтримували один одного, — говорить Валентин Шевчук.
Микола БарановськийФото: Городок.City
— Він був моїм найкращим другом. Ми разом росли, ходили в одну школу, все життя були поруч, — пригадує Микола Барановський. — Завжди буду пам’ятати Руслана як спокійного, доброго, патріотичного хлопця, який щиро любив свою країну.
Від мирного життя — до захисту Батьківщини
Останні роки до великої війни Руслан працював за кордоном та час від часу приїжджав до батька у відпустку. Саме під час однієї з таких відпусток розпочалася повномасштабна війна. Чоловік, не вагаючись, пішов захищати рідну Україну. Служив у 82-й окремій десантно-штурмовій бригаді — елітному підрозділі Збройних Сил України.
— Руслан був дуже енергійний, завжди цікавився зброєю, любив тренуватися і стріляти. Ми навіть планували відправити його на сержантські курси, він себе дуже добре проявляв, — пригадує побратим загиблого воїна Владислав Заплітний.
Незламний дух
У бою Руслан завжди діяв рішуче, був серед перших, не боявся ризикувати. Ці якості проявив в останній битві поблизу села Вербове на Запоріжжі.
Побратими, які приїхали його провести, розповіли, що Руслан загинув у важкому бою. Коли більшість його товаришів були поранені й евакуйовані, він залишився з кількома побратимами, прийняв бій і до останнього давав відсіч ворогу. Його незламність була абсолютною: Руслан відмовився здаватися в полон.
Владислав ЗаплітнийФото: Городок.City
— У бойових умовах людина показує, яка вона є насправді. Руслан не боявся, робив усе, що потрібно, ішов одним із перших. Гасло десантно-штурмових військ — «Завжди перші». І це було про нього, — наголошує Владислав Заплітний.
Остання шана
Провести Героя в останню дорогу зібралося все село та його бойові товариші. Траурна процесія рушила вулицями Нового Світу — люди несли оберемки квітів, коровай і гільце, адже Руслан не встиг створити власної родини.
Після заупокійного богослужіння Руслана Павлуцького поховали на місцевому кладовищі під звуки військового салюту. Йому назавжди залишиться 25 років.
