10 років тому
2016 рік. Кінець травня. Шкільні подвір’я наповнилися квітами, усмішками та хвилюванням. У повітрі панувала атмосфера свята, на яке чекали всі — від першокласників до випускників. У школах Городка пролунав останній дзвоник.
Для молодших учнів це був радісний початок літніх канікул — без уроків, домашніх завдань і ранніх підйомів. А для одинадцятикласників цей день мав зовсім інший зміст.
Для них останній дзвоник став межею між дитинством і дорослим життям. Востаннє — шкільна форма, останній вихід на знайоме подвір’я, останні слова від учителів у статусі школярів.
Особливо зворушливими були моменти, коли випускники дякували педагогам і батькам. Хтось стримував сльози, а хтось уже не приховував емоцій. Адже всі розуміли: ці миті більше не повторяться.
Традиційний дзвоник у руках першокласниці звучав по-особливому. Для когось він означав початок шкільного шляху, а для випускників — його завершення.
Батьки дивилися на своїх дітей із гордістю та хвилюванням. Учителі згадували, якими маленькими колись прийшли їхні учні до школи. А самі випускники ще не до кінця усвідомлювали, що попереду на них чекає зовсім інше життя.
Минуло десять років. Але той останній дзвоник 2016-го назавжди залишився у пам’яті — як символ прощання зі школою, дитинством і безтурботними роками.
