Про розвиток Городоцької лікарні, виклики та плани
Олександр Кушнір очолює Городоцьку міську кластерну лікарню, але й досі щотижня оперує. Каже: попри адміністративні обов’язки, у першу чергу залишається лікарем-хірургом. Напередодні Дня медичних працівників ми говорили з ним про те, як сьогодні працює лікарня, що змінилося після отримання кластерного статусу, які послуги вдалося зберегти й розвинути та чого найбільше бракує закладу.
«Я залишаюся в першу чергу лікарем-хірургом»
— Олександре Володимировичу, у День медичного працівника ким ви себе більше відчуваєте: керівником великої системи охорони здоров’я громади чи лікарем, який пам’ятає своїх пацієнтів?
— Я не перестаю повторювати: я залишаюся передусім лікарем-хірургом. Я пам’ятаю не тільки пацієнтів, а й стани, з якими вони зверталися, які проблеми були, чи вдалося допомогти, чи не вдалося. Можу не пам’ятати прізвище, можу не впізнати людину в обличчя, але коли бачу свій рубець, свій, так би мовити, «розпис» на тілі, тоді згадую: цьому пацієнтові я проводив оперативне втручання.
Навіть перебуваючи на посаді керівника, навіть маючи багато адміністративних проблем, я отримую задоволення, коли йду в операційну. Я там відпочиваю, бо роблю свою улюблену справу.
Але водночас я мушу виконувати й обов’язки керівника закладу. За мною стоїть велика кількість працівників. Усі вони очікують, що будуть забезпечені роботою та заробітною платою. Вони розраховують на стабільність. Тому я залишаюся лікарем, але не можу забувати, що відповідаю за весь заклад.
— Як часто ви зараз оперуєте?
— Практично щотижня. Є планові операції, є невідкладні стани. Я стараюся не відходити від хірургічної діяльності. Якщо людина обирає мене як хірурга, я намагаюся не переадресовувати її до інших спеціалістів. Якщо в цей день не маю нагальних адміністративних справ, допомагаю одразу. Якщо ні — домовляємося про інший день, зручний для пацієнта. Але я стараюся проводити оперативне втручання сам, на тому рівні, якого очікує пацієнт і який я можу забезпечити.
«Статус кластерної лікарні — це можливості, але й велика відповідальність»
— Минулого року ми багато говорили про статус кластерної лікарні. Що змінилося для Городоцької лікарні після його отримання?
— По-перше, як кластерна лікарня ми маємо можливість підписувати низку пакетів із НСЗУ. Ми маємо додаткове фінансування на розвиток тих напрямів, які держава визначає пріоритетними. Це ментальне здоров’я, реабілітація, паліативна допомога.
Нині ми працюємо за 20 пакетами. Жоден із них не є збитковим. Але є бюджетоутворювальні пакети, за якими ми отримуємо десятки мільйонів гривень. Це хірургічні операції дорослим і дітям у стаціонарних умовах, зокрема хірургія одного дня. Це дуже зручно для пацієнта: людина отримала оперативне втручання зі знеболенням і вже через кілька годин може йти додому, у комфортні для себе умови, без тривалого перебування в лікарні.
Також важливий пакет — стаціонарна допомога дорослим і дітям без проведення хірургічних втручань.
Важлива поліклінічна робота — так званий дев’ятий пакет. Це ті напрями, які дають нам основний дохід.
Окремо — інсульти, стоматологічна допомога, реабілітація, ментальне здоров’я. Держава зараз звертає увагу на ці напрями й фактично авансом виділяє кошти, щоб ми готували спеціалістів, розвивали послуги і самі розуміли їхню важливість.
Ще один важливий напрям — медичні огляди для центрів комплектування. Це так званий 60-й пакет. У нас створена військово-лікарська комісія, яка працює практично цілодобово, періодично виїжджає на обласний збірний пункт. Цю роботу держава також оплачує.
Ендопротезування: «Ми обов’язково це зробимо»
— Минулого року ви говорили про плани проводити ендопротезування колінного суглоба. Чи вдалося це реалізувати?
— На жаль, поки що ні. Не через неготовність наших спеціалістів, а через бюрократичні моменти. У спроможній мережі визначено лише шість закладів області, які можуть надавати допомогу з ендопротезування кульшових і колінних суглобів. Ми не в цьому переліку. Але обов’язково будемо. Бо до нас звертаються люди, і не лише мешканці нашої громади.
— А яка ситуація з обладнанням для лікування варикозу?
— З цим простіше. Тут питання більше не в обладнанні, а в кадрах. Ми готуємо спеціаліста. Адже йдеться не лише про саму лазерну абляцію. Лікар має володіти навичками ультразвукової діагностики, пункції вен, які треба буде склерозувати або лікувати методом лазерної абляції. Думаю, що найближчим часом ця послуга також запрацює.
Відділення штучної нирки: «Ми зберегли цю послугу для пацієнтів»
— Яка ситуація з відділенням штучної нирки?
— Раніше ця послуга надавалася приватною структурою, яка орендувала в нас приміщення. З 1 січня ми надаємо цю послугу самі. Зараз маємо три апарати штучної нирки і працюємо над тим, щоб отримати четвертий. І я дуже вдячний місцевій владі, яка нас підтримала і виділила нам понад 3 млн грн на дуже дорогі витратні матеріали й медикаменти.
У відділення є перспектива. Люди вже зрозуміли, що тут нормально. Навіть пацієнти з інших областей, коли приїжджають у нашу громаду, не шукають обласної лікарні чи приватної структури, а звертаються до нас. Наприклад, найближчим часом має приїхати пацієнтка з Борисполя, родом із Сатанівщини, і просить, щоб ми провели їй процедури гемодіалізу на період перебування тут.
Фото: Городок.City
Паліативне відділення: «Люди зрозуміли, що пацієнтам краще»
— Як зараз працює паліативне відділення? Воно й надалі переповнене?
— Так. Люди зрозуміли, що в умовах відділення таким пацієнтам набагато краще. Вони отримують догляд, необхідну терапію, не залишаються наодинці. Ми можемо їх консультувати, робити перев’язки, стежити за станом. Не треба чекати, чи приїде хтось додому, чи хтось привезе необхідне. Відділення практично забезпечене всім необхідним.
Цього року ми прийняли лікаря—хірурга, який працює саме у відділенні паліативної допомоги. Це важливо, бо серед таких багато пацієнтів, які не можуть самостійно пересуватися. Інколи виникають пролежні, є стомовані пацієнти, зокрема після онкологічних захворювань. За цим усім потрібен постійний нагляд.
Раніше загальний хірург приходив після операцій чи іншої роботи, і не завжди виходило оглядати таких пацієнтів щодня. Зараз у відділенні є лікар—хірург, який успішно справляється з цими проблемами.
Реабілітація: «щасливі очі пацієнтів — це найбільший стимул»
— Реабілітаційне відділення у вашій лікарні запустили раніше, ніж планували, через велику потребу. Як зараз оцінюєте його роботу?
— Ми надаємо допомогу понад 250 пацієнтам з інсультами на рік. Практично всі вони потребують ранньої або пізньої реабілітації. Відділення постійно розвивається. Ми надаємо допомогу й після травм, оперативних втручань.
До речі, цього року ми розпочали навчати пацієнтів побутових навичок на кухні. Ми вчимо людину заново простих речей: як відрізати хліб, як тримати ложку, ніж, як не поранитися. І коли людина повертається додому й може сама себе обслуговувати — це велике полегшення і для неї, і для родичів.
Окрема увага — військовим. На жаль, поки що ми не можемо надавати повноцінну допомогу пацієнтам, які втратили три чи чотири кінцівки, як це роблять великі реабілітаційні центри. Але таких пацієнтів ставатиме більше, і вони десь мають отримувати допомогу. У нас проходять реабілітацію пацієнти, які втратили одну чи дві кінцівки. Їх навчають, допомагають адаптуватися.
Звичайно, не завжди пацієнтам подобається реабілітація. Це навантаження. Дехто хотів би, щоб його не чіпали, щоб він просто полежав. Але без роботи над собою результату не буде. Тому спеціалісти підлаштовуються, ділять заняття на два-три підходи, але весь необхідний обсяг процедур пацієнт має виконати протягом дня.
Пологове відділення: «Для нас важливо зберегти і відділення, і команду»
— Минулого року однією з найболючіших тем було майбутнє пологового відділення. Яка ситуація зараз?
— Відділення працює. І я думаю, буде працювати. У нас був підписаний контракт на пів року. Є поки що неофіційна інформація, що його пролонгують до кінця року.
На жаль, кількість пологів поступово зменшується. Я думаю, до кінця року ми не вийдемо на ту цифру, яка була торік. Минулого року в нас народилося 152 дитини. Цього року буде менше.
Але є розуміння місцевої влади, є бачення перспективи в нашому містечку і громаді. Якщо ми закриємо пологове відділення, втратимо матеріально-технічну базу і спеціалістів. Так, лікарі зможуть працювати в інших напрямах: є гінекологічна допомога, ведення вагітності, лікування без проведення операцій, оперативна допомога. Але вони втратять навички прийняття пологів. А якщо лікар не приймає пологи місяць, два, пів року чи рік, повернутися до цього буде складно. Тому для нас важливо зберегти і відділення, і команду.
Фото: Городок.City
Трансплантація: «Люди зрозуміли, що це може врятувати життя»
— Минулого року в Городку вперше провели посмертний забір органів. Як цей випадок вплинув на лікарню і на ставлення людей до трансплантації?
— Після того випадку я говорив із нашими лікарями, з пацієнтами на гемодіалізі. Частина з них погодилася стати в чергу на трансплантацію. Частина повірила, що можна бути не прив’язаним до апарата гемодіалізу, а на 5-7, інколи до 10 років, забути про цю проблему. До гемодіалізу завжди можна повернутися. Бо якщо є можливість не лежати тричі на тиждень по чотири години на процедурі, а жити повноцінно, це великий плюс.
Думаю, дуже важливо пояснювати людям, що трансплантація — це суворо регламентований процес. І тут треба говорити чесно: якщо органи просто поховати разом із людиною, вони вже нікому не допоможуть. А якщо їх пересадити, частинка близької людини продовжить жити в іншому.
Важливо також пояснювати, що на цьому ніхто не заробляє. Ні родичі померлого, ні медичний заклад, ні лікарі. Держава оплачує саму процедуру, але не «купує» органи. Донорство органів є безкоштовним.
Центр ментального здоров’я: «Люди вже не соромляться»
— Нині тема діяльності Центру ментального здоров’я — одна з важливих для України. Чи змінилося ставлення городоччан до психологічної допомоги?
— Я сам раніше скептично ставився до цієї теми. Але після того, як побував на п’ятиденному тренінгу і побачив пацієнтів, які отримують допомогу, моє ставлення змінилося. Більшість цих людей раніше значну частину життя проводили в психіатричній лікарні. А зараз їм це не потрібно. Вони потрібні собі, потрібні своїм родичам. І тоді розумієш, що за цим напрямом є перспектива.
Нині вже маємо чимало пацієнтів. Хоча спочатку дехто з них навіть не хотів пускати спеціалістів додому. Але коли психолог працює, пояснює, що ніхто не буде змушувати приймати препарати, ніхто не буде знущатися, ніхто не ставитиметься зверхньо, люди поступово починають це розуміти. Їм подобається, що з ними говорять на рівних.
Фото: Городок.City
Інклюзивність: «до нас приїжджають Військові з інших областей»
— Лікарня багато уваги приділяє інклюзивності. Минулого року ви створили доступне приміщення для експертних команд і розповідали історію військового, якому було важко підніматися на другий поверх. Як зараз працює цей напрям?
— Дуже багато військових повертаються без кінцівок. Вони користуються протезами або кріслами колісними. І якщо людина має пройти оцінювання, вона не повинна долати бар’єри всередині лікарні.
Ми облаштували центр оцінювання на першому поверсі. Провели сучасний ремонт, зробили доступ до кожного кабінету, можливість без надмірного фізичного навантаження потрапити в приміщення, облаштували туалети відповідно до потреб таких пацієнтів. Роботи виконали за кошти місцевого бюджету.
Зараз люди передають інформацію одне одному. До нас приїжджає багато військових з інших областей. Вони бачать доступність, ставлення наших спеціалістів, умови і намагаються пройти оцінювання саме в нашому закладі.
Кадри: «Поки що ситуація не критична»
— Яка зараз ситуація з кадрами?
— За цей рік ми прийняли кількох молодих спеціалістів. Уже згадував лікаря-хірурга для паліативного відділення. Прийняли лікаря-невролога. Дуже задоволені роботою лікарки-ендокринологині, яка прийшла до нас.
Окрім того, у нас була проблема з дитячим відділенням. Зараз працює молода лікарка, яка приїхала до нас із Києва. І пацієнти, і колеги відгукуються позитивно. Думаю, вона залишиться тут надовго. Завдяки цьому вже не стоїть так гостро питання, що дитяче відділення потрібно або закривати, або підтримувати його роботу лише завдяки суміжним спеціалістам.
Але є й виклики. Частину спеціалістів мобілізували до війська, зокрема лікарів-анестезіологів та лікаря-патологоанатома. Тому ми пішли шляхом перенавчання власних фахівців на потрібні спеціальності: підготували лікаря-патологоанатома, двох реабілітологів, двох нефрологів та лікаря-профпатолога. До речі, останніх спеціалістів у Хмельницькій області небагато. Тож тепер навіть з інших районів приїжджають до нас, а наших профпатологів запрошують працювати на частину ставки в інші заклади, щоб забезпечити профілактичні огляди для вчителів та інших декретованих категорій працівників.
Інсультна допомога: «тут вирішує час»
— Які питання зараз залишаються найгострішими?
— Є питання з інсультною допомогою. Як я уже зазначав, ми лікуємо до 250 інсультів на рік. Для цього держава вимагає наявності інсультних блоків, а для інсультного блоку є конкретні вимоги: має бути цілодобовий пост лікарів-неврологів. На жаль, поки що нам не вистачає двох посад. Я звертався в найближчі районні центри, в обласну лікарню, але ніхто не готовий іти. Якщо ми не забезпечимо цю вимогу, можемо втратити можливість надавати інсультну допомогу.
А це критично для пацієнтів. Бо при інсульті все вирішує час. Усім інсультним пацієнтам ми проводимо не лише комп’ютерну томографію, а й ангіографію з контрастною речовиною. Ми бачимо не тільки зону ішемії, а й місце тромбу.
У нас уже були пацієнти, яких ми встигали доставити до Хмельницького в межах терапевтичного вікна, там їм діставали тромби, і вже до вечора вони починали повноцінно відновлюватися.
Тромболізис ми починаємо фактично ще тоді, коли пацієнт лежить на столі комп’ютерного томографа. Одна медсестра проводить обстеження, інша ставить катетер і підключає препарат. І тоді реабілітологам, ерготерапевтам, фізичним терапевтам набагато легше відновити такого пацієнта. Якщо ж час втрачено й вже виникли значні неврологічні порушення — відновлення може бути тривалішим і складнішим.
Енергонезалежність: «Генератор — це не вихід»
— Ще один важливий напрям — енергозбереження та автономність лікарні. Яка ситуація з проєктом встановлення сонячної електростанції?
— Я завжди кажу: перспективу потрібно бачити на рік-два вперед. Ще у 2022 році, після перших ударів по енергетичній системі, у мене виникло питання: якщо думати тільки про генератори, то це не вихід. Генератор не працює на воді. А не використовувати можливості природи — це гріх.
Нині у нас сонячні панелі вже встановлені, завершено будівництво приміщення, де будуть інвертори. Найближчим часом електрики об’єднають систему в єдине ціле і підведуть до нашої підстанції.
Але ми пішли далі. Не лише виробляти електроенергію в сонячні дні чи влітку, а використовувати її постійно. За підтримки місцевої влади провели коригування проєкту і закуповуємо батареї, які будуть накопичувати енергію вдень і віддавати її вночі.
Фото: Городок.City
Це зменшить навантаження на бюджет і підвищить нашу енергонезалежність. Крім того, ці батареї зможуть заряджатися не тільки від сонця, а й від електромережі. У похмурі чи зимові дні, коли сонця мало, вони заряджатимуться від системи, а під час відключень світла віддаватимуть електроенергію без запуску генератора. За попередніми розрахунками, до шести годин вони зможуть повністю забезпечувати нас електроенергією.
Думаю, якщо наш досвід буде позитивним, інші заклади громади теж підуть таким шляхом. Енергію сонця і вітру потрібно використовувати.
Головні цілі на найближчий рік
— Назвіть три найважливіші цілі для лікарні на найближчий рік.
— Перша ціль — повна автономність закладу, який має працювати за будь—яких обставин і виконувати свою основну функцію: надавати медичну допомогу. Ідеться і про енергонезалежність, і про водопостачання.
Друга — матеріально-технічна база. Практично все необхідне для кластерної лікарні в нас є, але дещо потрібно оновити, дещо докупити. Колись нам дуже допомогла компанія «Епіцентр», ми встановили багато обладнання. Але обладнання не стоїть на місці: воно зношується, з’являються нові вимоги, кращі технології.
Наприклад, сучасні наркозні апарати дозволяють використовувати інгаляційний наркоз. Людина дихає препаратом, а коли перестає його вдихати — швидко прокидається. Це значно краще для пацієнта. У нас є три такі апарати, але плануємо збільшувати їх кількість, щоб вони були не лише в операційних, а й у реанімаційному відділенні.
Але головне, чого нам не вистачає, — це апарат МРТ. Багато пацієнтів змушені їхати в обласні заклади, стояти в чергах, платити чималі кошти. Якщо ми встановимо МРТ у себе, ця процедура оплачуватиметься НСЗУ. За направленням вузького спеціаліста або сімейного лікаря для пацієнта вона буде безплатною.
Є розуміння і з боку народного депутата, і з боку місцевої влади. Коли процес запуститься, то там, де був старий рентген, підготуємо приміщення, зробимо окремий доступ, демонтуємо старий апарат, який уже не використовується, і встановимо МРТ.
Це не ілюзорні мрії. Ми над цим постійно працюємо, і я думаю, що в недалекому майбутньому це може стати реальністю.
Третя ціль — розвиток і збереження кадрового потенціалу. Це забезпечення всіх служб необхідними спеціалістами. Нам треба працювати не лише з лікарями. Раніше ми звикли думати, що медичних сестер вистачає, що вони стоять у черзі на роботу. Зараз це не так. Частина одразу їде за кордон, частина шукає інші можливості. Тобто треба працювати зі школярами, зі студентами, заохочувати їх, пояснювати перспективу.
«Я гордий за свій колектив»
— Ваше особисте побажання колегам напередодні професійного свята?
— Я дуже задоволений своїм колективом. Я гордий за нього. Це високопрофесійні люди, які, попри всі обставини, виконують свою основну функцію — надають допомогу.
Висловлюю подяку і повагу кожному, хто працює в нашому закладі. Кожному, хто віддається роботі на всі сто відсотків.
І бажаю колегам насамперед здоров’я. Щоб вони якомога рідше ставали пацієнтами — як нашої лікарні, так і будь-яких інших медичних закладів, а частіше залишалися тими, хто надає допомогу.
