Україна у війні
24 лютого стало першим днем війни і останнім днем у житті молодого городоччанина Олександра Мельника. Йому було 32 роки. Його дідусь працював усе життя у Городоцькому райвійськкоматі, дядько – теж військовий. І він, долаючи різні перепони, прагнув теж захищати рідну країну.
Олександр разом із дідусем.Фото: Домашній архів
Олександр Мельник — родом із Городка, навчався у Городоцькій гімназії. І виріс у Городоцькій дитячій бібліотеці.
— Я там працювала, і він завжди там був зі мною. Зі школи бігав до мене в обід, — пригадує мати Олександра Мельника. — Разом до роботи, разом із роботи…
Фото: Домашній архів
— Син буквально рвався туди, долаючи всі перепони. Ми його не відмовляли. Документи збирали швидко, — розповідає мати захисника України Ольга Олексіївна. — Враховуючи те, що документи подавали в останні дні, нашвидкуруч зібрався і сам поїхав здавати екзамени у Яворів. Без нічого. Навіть ручки, зошита чи книжки із собою не взяв. Потім телефонував і жартував, що серед абітурієнтів як професор ходить: усі з книжками, а він навіть ручки не має.
Але величезне прагнення Олександра допомогло йому стати військовим: хлопець вступив до Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба. Після закінчення вишу за направленням поїхав до Києва і служив там у військовій частині.
— Син неодноразово брав участь в АТО (потім ООС), — розповідає далі його мати. – Служив у ракетних військах. І дуже любив футбол.
Підступний снаряд російського окупанта забрав життя Олександра Мельника у перший день війни, приблизно о п’ятій ранку. Він загинув під час артобстрілу на Луганщині. Його тіло батьки і дружина досі не можуть забрати.
— Я не знаю, коли зможу похоронити сина, — плаче матір Олександра. – Поки що жодної інформації… Волонтери готові нам допомогти привезти його, та не дають чітких вказівок.
В Олександра залишилися 3-річний син та дружина.
Ховатимуть захисника України у його рідному містечку Городок.
