Текст підготований Городок.City в рамках конкурсу платформи пам'яті Меморіал, яка розповідає історії вбитих Росією цивільних та загиблих українських військових. Аби повідомити дані про втрати України – заповнюйте форми: для загиблих військових та цивільних жертв.
Остання нагорода
Ще одного городоччанина Президент України відзначив державною нагородою. Старший солдат Олександр Дезік посмертно нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеню. Про це повідомлено на сторінці Генерального штабу Збройних Сил України. Указ про нагородження полеглого героя вийшов 4 липня.
Окрім нашого земляка, Президент відзначив нагородами ще понад 100 військовослужбовців. З них понад 70 — посмертно.
Йому було всього 24 роки
Олександр Дезік був командиром гармати. Він звільняв Бучу від окупанів, потім вчився користуватися новітньою зброєю у Польщі. Навчившись, разом із городоцькими побратимами захищав Донбас. Там ворогом був нанесений ракетний удар з комплексу «Точка У», внаслідок якого і загинув юнак, воюючи за свою Батьківщину, патріотом якої був змалку.
Золота дитина
Полеглий герой був одинаком у сім’ї. Мати виховувала його сама. Поки вона була на роботі, ним опікувалася бабуся, а прикладом для маленького Сашка був дідусь.
Хлопчик був вихованцем дитячого садочка «Сонечко». Потім, трішки менше двох років, навчався у Городоцькій початковій школі. Оскільки цей навчальний заклад був розміщений територіально далеко від місця їхнього проживання, його перевели у сьогоднішній Городоцький ліцей №2.
Олександр зі своїм класом та першою вчителькою.
.— На відміну від мене, за ним ніколи не росли «золоті верби», — всміхнувшись крізь сльози, розповідає мати Олександра. — На батьківські збори я ходила лише до п’ятого класу. Це була золота дитина…
Бог війни
Вчився Сашко не ідеально, але дуже любив історію своєї країни і захоплювався міфологією. Його улюбленим героєм був так званий бог війни Арес. І саме такий позивний у хлопця був, коли він служив у війську.
— Він часто казав: «Я бог війни», — зі сльозами на очах пригадує мати.
Нездійснені мрії
Після школи юнак навчався у Ярмолинцях на зварювальника. Щоправда, мріяв здобути вищу освіту, але обставини склалися по-іншому. Після навчання хлопець проходив строкову військову службу.
— З армії син мав повернутися 14 жовтня 2020 року, але десятого числа він до мене зателефонував і запитав, яке моє найзаповітніше бажання. Подумавши, я відповіла: «Мені нічого не потрібно, найбільше я хочу, щоб ти повернувся додому». А він каже: «Відчиняй двері, я вже є». Цей момент назавжди закарбувався в моїй пам’яті, — каже зажурена жінка.
Повернувшись додому, Сашко намагався знайти хорошу роботу у рідному місті. Не знайшовши, вирішив стати військовим. 26 лютого того ж року він підписав контракт з військовою частиною. Служив у лавах Збройних Сил України на Тернопільщині, а з початком повномасштабної війни пішов захищати Батьківщину.
Свідоцтва про завершення різних військових навчань.
— У нього було загострене почуття справедливості. Він завжди відстоював правду. А армією просто марив. Спершу хотів стати старшим солдатом. Пройшовши багато військових навчань, досягнув своєї мети. Згодом став командиром гармати, та от сержантом стати йому не судилося. Ця мрія Саші вже не здійсниться ніколи. Так само, як і мрія побудувати великий будинок, придбати автомобіль, створити міцну сім’ю... Всі його мрії вбила війна, — зітхає із сумом мама.
Війна вбила мрії не лише самого Сашка та його матері, а й його нареченої. Цього року на Пасху він зробив пропозицію руки та серця своїй дівчині із Харківщини Анастасії.
Олександр зі своєю коханою Анастасією. Фото: Архів сім'ї Дезіків.
— Це було у понеділок, на другий день свят, — пригадує Анастасія. — Звісно, я погодилася. Мріяли одружитися після війни. Казав Саша, як прийде додому, зіграємо весілля….
Тепер все, що залишилося у матері та нареченої Героя — це відео, фотографії та спогади.
— У нас із сином були дуже дружні стосунки, — говорить Оксана Дезік. — Мене він оберігав від усього негативного. Тому війни для мене наче й не було. До 17 травня.
Передчуття
Олександр ніколи нічого не розповідав мамі про те, що відбувається на фронті. І забороняв своїм друзям розповідати щось погане. Завжди казав: «У мене все добре». Хоча материнське серце відчувало тривогу. Погане передчуття було навіть у його улюбленої собачки Джесі.
Собака Олександра часто сиділа біля вікна і чекала на свого господаря.
— Її не стало на Пасху цього року. Трішки згодом мені приснився Юра та Віталік — це його найкращі друзі і побратими. Але Сашка уві сні з ними не було. Прокинувшись, я зрозуміла, що це кінець,..— зізнається Оксана Дезік.
17 травня серце хороброго воїна зупинилося. Поховали його 20 травня на Алеї слави у Городку.
Фото: Городок.City
До речі, у той роковий день разом із Олександром було ще двоє його найкращих друзів — Юрій та Віталій. Обидвоє, на щастя, вижили, та отримали поранення. Віталій уже знову на передовій. А Юрій переніс уже десяту операцію.
