На Алеї Слави замайорів ще один державний стяг
«Рівно рік тому я з Сашком ловив рибу, а сьогодні стою над його могилою і дивлюся на його вбиту горем матір». Такі слова сказав військовий із Сатанова під час похорону свого друга дитинства Олександра Таїпова, який загинув 20 липня на Донеччині.
Олександр Таїпов загинув від осколкових поранень. Фото: Городок.City
Історія сатанівчанина
Олександр Таїпов — житель Сатанівської громади. Його вчителька пригадує, що у дитинстві він був дуже добрим, самостійним, приязним та працьовитим хлопчиком. Таким вона його запам’ятала.
— Це була золота дитина, яка дуже швидко стала дорослою. Так склалося його життя... Замість того, щоб навчатися, він одразу після школи почав працювати. Хотів заробити якусь копійку та допомогти мамі. Свою сім’ю створити так і не встиг. Його життя обірвалося на 31 році життя. Так простий хлопець із Сатанова став Героєм, віддавши за Україну найдорожче — власне життя, — зазначила у коментарі для Городок.City класна керівниця полеглого воїна Валентина Бурячок.
Фото: Городок.City
Олександр Таїпов не мав постійного місця роботи. Часто їздив на заробітки у столицю та в обласний центр. Останнє його місце роботи — будівельний магазин у Сатанові. Звідти, за словами сусідки, сатанівчанина й мобілізували до лав Збройних сил України.
— Якщо я не помиляюся, це було у вересні минулого року. У червні цього року він приїжджав у відпустку. Зробив мамі сюрприз на день народження. На запитання «Як ти?» відповідав: «Як усі». Не розповідав, де саме служить. Взагалі, він був небагатослівним. Не любив пустих балачок. Багато працював і завжди всім допомагав, — зауважує сусідка Олександра Наталія Чорна.
Фото: Городок.City
Повернувся «на щиті»
Ще у червні Олександр ходив рідною Сатанівщиною, а вже у липні повернувся «на щиті». Дорогу додому йому встелили живими квітами, що символізують продовження життя у вічності.
— Потрібно пам’ятати про наших воїнів у молитві, — закликали священники, — бо молитва — це єдине, що нас єднає з вічністю, у якій немає ні часу, ні простору. І у якій наші захисники вже не відчувають болю.
Останній шлях воїна
Тіло Героя привезли додому 25 липня. Попрощатися із ним прийшли рідні, побратими, друзі, однокласники та вчителі. Екуменічна молитва відбулася у храмі Благовіщення Пресвятої Богородиці. Туди похоронна процесія рушила близько одинадцятої години. Попереду йшли військові з державними стягами та фотографією полеглого воїна, за ними — сатанівчани з хоругвами в руках, а родичі несли коровай та весільне гільце. За автомобілем, що віз тіло воїна, крокувала зажурена мати та сестри, які втратили свого наймолодшого братика.
У храмі настоятель просив сатанівчан пробудитися, наголошуючи на тому, що тилова громада чомусь забула про війну.
— Про це свідчить кількість людей, які сьогодні прийшли віддати воїну шану. Де ти, Сатанове? Де ти, народе? — вигукував священник та просив людей бути відповідальнішими, адже війна триває, і, на жаль, забирає найкращих синів та доньок України.
Фото: Городок.City
В цей час мати воїна сиділа під храмом ледь притомна. До кладовища вона їхала в автомобілі, що віз тіло її сина. Його похоронили під звук військового салюту на Алеї Слави, а над його могилою замайорів державний стяг.
