10 років тому
Вже цієї неділі Україна відзначатиме своє головне свято — 34-ту річницю Незалежності. Це день, який сьогодні ми сприймаємо ще гостріше, адже вже третій рік поспіль країна боронить свою свободу на фронті. Але давайте згадаємо, яким було святкування десять років тому, у серпні 2015-го, у нашому містечку та громаді.
Тоді всі добре розуміли: незалежність — це не подарунок, її потрібно виборювати. Лише рік минув від початку війни на сході і тема захисту країни звучала особливо боляче й щиро.
У ті теплі серпневі дні центральна площа нашого міста оживала. Сотні людей виходили з прапорами, вдягали вишиванки. На сцені виступали керівники міста та району — їхні промови тоді слухали не лише жителі громади й гості, а й ветерани та учасники бойових дій проти загарбників, які повернулися додому з фронту. Їм аплодували найдовше й найтепліше.
Діти раділи святу по-своєму: на площі працювали атракціони, майстер-класи та конкурси, де кожен міг відчути себе маленьким святковим героєм. Поруч вирувала ярмаркова атмосфера: представники сіл району привезли найкраще, чим могли здивувати — від вишитих рушників та дерев’яних виробів до домашніх вареників і пахучого борщу.
Свято у 2015-му було простим, але справжнім. Тоді, як і зараз, головним символом залишалася єдність людей. Бо попри всі труднощі, громада показала: ми — разом, ми сильні, і ми вміємо святкувати свою Незалежність навіть тоді, коли її доводиться боронити.
І сьогодні, через десять років, ці спогади звучать як нагадування: боротьба триває, але дух свободи в нашому місті та в усій Україні — незламний.
