День рятівника України
Рятівники — це не просто професія, а покликання. Це люди, які щодня ризикують власним життям заради порятунку інших. Сьогодні, 17 вересня у День працівників цивільного захисту, ми з гордістю розповідаємо історію нашого земляка — начальника караулу 39 ДПРЧ Дениса Вершигрука. Його шлях — це свідчення відваги, людяності та незламності українців у найскладніші часи.
Денис родом із Нової Ушиці, але вже п’ять років служить у Городку, куди приїхав одразу після навчання. Сьогодні він — начальник караулу 39 ДПРЧ. Рятувальник зазначає, що швидко відчув себе на Городоччині своїм.
— Я вже тут, так би мовити, поселився, — усміхається рятівник. — До слова, в мене бабуся з Курівки, так що я почуваю себе як вдома.
Важлива місія
Найбільшим професійним викликом для Дениса стала місія в Херсоні. Він входив до складу зведеного загону ДСНС України, який прибув у місто вже за два дні після його визволення. Хмельницькі рятувальники були першими працівниками ДСНС, які приїхали в деокупований Херсон.
— Зазвичай, коли екіпаж виїжджає на виклик — звучить сирена, мерехтять маячки. Того разу все було інакше. Ми заїжджали максимально тихо. Їхали без проблискових маячків і сирен — такого ще ніколи не робили, — згадує Денис. — Це було незвично й моторошно, бо ворог був зовсім поруч.
Наскільки поруч — рятувальники зрозуміли пізніше. Переглянувши карту, вони побачили, що від окупантів їхні позиції відділяло усього два кілометри. Відчуття небезпеки стало постійним супутником.
Першим завданням хмельничан було розчищення вулиць від згорілої військової техніки та сміття для відновлення руху. Згодом — рятування людей, розбір завалів та допомога цивільному населенню. За словами Дениса, на той момент у місті майже не залишилося пожежної техніки — окупанти вивезли все, що могли.
Особисте диво
Однієї ночі трапився масований обстріл житлового будинку. Дениса з колегами підняли по тривозі. На місці вони побачили, як палає квартира на верхніх поверхах, однак гасити вогонь було нічим.
— Пожежна автоцистерна перебувала на іншому виклику, а в нас було лише аварійно-рятувальне обладнання, — розповідає Денис. — Ми розділилися на групи й почали евакуацію мешканців. Ризикували власним життям, але не могли залишити людей у біді.
Тієї ночі рятівник пережив і особисте диво: у темряві він ледь не наступив на нерозірваний мінометний снаряд, що застряг в асфальті. Від трагедії Дениса відділяв лише крок.
— Сам не знаю як це пояснити, ніби якась сила мене відштовхнула... Ніби щось вберегло, — пригадує рятувальник. — І я продовжив працювати. Але ту мить запам'ятав назавжди.
Вдячні херсонці
Місяць у Херсоні запам’ятався не лише небезпекою, а й надзвичайною єдністю місцевих мешканців. Одного разу Денис із колегами зайшли до нещодавно відновленого магазину. Люди в черзі, побачивши рятувальників у бронежилетах і балаклавах, одразу пропустили їх уперед.
— «Проходьте, хлопці, ви ж наші!», — казали вони. Це було так зворушливо, що важко підібрати слова. Я був вражений такою солідарністю і єдністю, — пригадує Денис.
Рекорд хмельницьких рятувальників
Серед яскравих професійних випадків Денис згадує гасіння пожежі на нафтобазі в Ярмолинцях. Коли пролунала тривога, він спочатку думав, що це звичайні навчання. Та щойно автомобіль виїхав за межі міста, за 10 кілометрів вони побачили величезний стовп диму і зрозуміли, що це реальна загроза.
Денис ВершигрукФото: Городок.City
— Було моторошно. Ми розуміли, що ворог часто завдає повторних ударів саме по місцях скупчення людей та техніки, — згадує Денис. — Але відступати було нікуди, ми просто робили свою роботу.
Завдяки професіоналізму та злагодженим діям усіх залучених підрозділів, пожежу вдалося ліквідувати у рекордно короткі терміни. Рятувальники прибули на місце о третій годині ночі й працювали до п'ятої вечора наступного дня, тобто 14 годин. Це вперше в історії ДСНС України, коли за такий короткий час вдалося загасити пожежу на нафтобазі.
До слова, цього року українські рятувальники отримали найвищий статус команди важкого класу за стандартами ООН, пройшовши переатестацію за найсуворішими міжнародними стандартами INSARAG.
