П’ятдесята акція «Зниклі безвісти — не означає забуті»
14 березня у Городку рідні військових, які вважаються зниклими безвісти, вийшли на п’ятдесяту акцію, мета якої — привернути увагу до пошуку захисників. До заходу долучилися мешканці сіл Городоцької громади та Сатанова.
Акція на підтримку родин полонених і зниклих безвісти захисників відбувається у Городку щотижня. Як розповідають учасниці мітингу, для них це спосіб боротьби за повернення своїх близьких. Виходячи на центральну площу міста з прапорами, на яких зображені фотографії військових, вони нагадують суспільству про те, що пошуки зниклих і повернення полонених мають тривати.
Символи гучніші за слова
Вікторія Шпак у квітні минулого року отримала повідомлення, що її брат Валентин Снігурський зник безвісти. Відтоді жінка щосуботи приходить на акцію. Майже щоразу вона приносить із собою речі брата — як символ того, що рідні є голосом тих, хто не може сам попросити про допомогу.
— На акцію я вдягаю військову куртку з прізвищем брата, приношу його берці. А сьогодні стояла протягом усієї акції із зав’язаними очима. У цей час я постійно думала про брата — уявляла його в полоні, у кайданках, не знаючи, що відбувається навколо. Таким чином я хотіла нагадати городоччанам про знущання, які доводиться переживати українцям у російському полоні, про те, що вони перебувають в інформаційній ізоляції, — розповідає Вікторія. — Ми робимо такі символічні речі, щоб люди не забували про наших рідних, щоб говорили про них і допомагали у пошуках. Я вірю: чим більше буде уваги до цієї теми, тим ближчою стане мить їхнього повернення. Я знаю, що мій брат живий і обов’язково повернеться. Бажаю кожному дочекатися свого рідного — не здаватися, вірити, чекати і боротися.
Між небом і землею
Особливістю цієї акції стали повітряні кульки синього та чорного кольорів. Їх учасники та учасниці запустили у небо як символ надії та пам’яті. Про значення цих кольорів розповіла Катерина Гудкова, яка чекає на повернення свого батька.
Катерина ГудковаФото: Городок.City
— Чорний колір символізує землю й тугу, а блакитний — небо та надію. Для нас це ніби стан між небом і землею. Кожен запускав кульку з думкою про свого рідного — з надією, що його знайдуть і він повернеться додому, — пояснює Катерина.
Також на акції часто можна побачити і великий синьо-чорний стяг. Його приносять фахівчині із супроводу ветеранів Городоцького центру соціальних послуг. В такий спосіб вони демонструють підтримку родинам військових.
Підтримка громад
Цього разу до акції долучилися й мешканці та мешканки селища Сатанів, а також сіл Велика Левада і Купин Городоцької громади. Вони приїхали, щоб підтримати родини, які живуть у невідомості.
— Ми приїхали підтримати тих, хто чекає на своїх рідних, і наших хлопців, які досі не повернулися додому. Дуже хочеться вірити, що кожна родина дочекається свого захисника. Людям, які живуть в постійному очікуванні, важливо відчувати, що вони не самі — що їх підтримують і словом, і ділом, — говорить Ірина Гураш, директорка Великолевадського ліцею.
Катерина Боднар зізнається, що її приємно здивувало, скільки людей долучилися до ювілейної акції.
Катерина БоднарФото: Городок.City
— Я навіть не очікувала, що з нашого села збереться так багато людей. Це було дуже зворушливо. У такі моменти розумієш, наскільки важливою є підтримка. Для родин, які чекають, вона має велике значення, — каже дівчина.
Віра і витримка
На важливості взаємної підтримки наголосила й секретар Городоцької міської ради Олена Гріх. Вона зазначила, що багато родин живуть між надією та болем, але подвиг військових не був марним.
— Акції — це підтримка для тих, хто чекає. А також це віра, надія і вдячність нашим військовим, — наголосила секретар міськради. — Тому я вкотре звертаюся до всіх небайдужих городоччан: підтримка може бути дуже простою. Проїжджаючи чи проходячи повз акцію, можна посигналити, зупинитися, помолитися або просто сказати добре слово. Ми говоримо про це вже 50 тижнів і будемо говорити надалі. Бо підтримка — це те, що допомагає людям триматися.
За даними Городоцької міської ради, нині зниклими безвісти вважаються 97 військових із Городоччини, загинули — 110.
