Вшанування памʼяті полеглого воїна
19 серпня у центрі Городка знову схилили голови у жалобі. На площі Героїв Майдану вшанували пам'ять Віктора Карпалюка — воїна, який тривалий час вважався зниклим безвісти. Лише через три роки після фатального бою поблизу селища Піски родина та громада змогли віддати шану захиснику, якому назавжди залишиться 36.
Після хвилини мовчання та виконання Державного Гімну України прозвучала історія життя воїна. У цей момент з портрета на присутніх дивився чоловік із добрими очима — той самий «Смурфик», як називали його побратими за незламний оптимізм та світлу душу.
Генетична відданість
Віктор Карпалюк народився і виріс у Городку. Навчався у четвертій школі, згодом здобув фах столяра у місцевому училищі. Будівництво стало справою його життя — він любив створювати затишок для інших. Але коли 24 лютого 2022 року в Україну прийшла велика війна, він залишив інструменти й обрав зброю.
У Віктора були всі законні підстави залишитися в тилу: він мав на утриманні трьох неповнолітніх дітей. Проте в його жилах текла кров офіцерів — дідусь та бабуся були ветеранами Другої світової.
— Він навіть на хвилину не задумався, чи йти на захист Батьківщини. Міг отримати відстрочку, але пішов заради своїх дітей, батьків та України, — згадують рідні воїна.
Дорога в один кінець — останній бій у пеклі під Пісками
Військовий шлях Віктора почався у лютому 2022-го. Після підготовки він став гранатометником у складі 56-ї окремої мотопіхотної бригади. Сумщина, Покровськ, а далі — Бахмутський напрямок. У серпні 2022 року його підрозділ опинився в одному з найгарячіших місць фронту — у селищі Піски.
Свій останній вихід Віктор здійснив 19 серпня. Він ішов на заміну побратимам, які тримали позиції на «нулі» вже п'ять діб без перепочинку. Попри щільний артилерійський обстріл, «Смурфик» не вагався. Це було завдання, з якого судилося повернутися небагатьом. Через інтенсивність вогню забрати Віктора з поля бою тоді було неможливо.
Три роки невідомості
Довгих три роки Віктор Карпалюк вважався зниклим безвісти. Для матері Олени, дружини Тетяни та трьох дітей це був час болісного очікування та надії. Крапку в цій історії поставило лише рішення суду у квітні 2025 року, яке офіційно підтвердило загибель солдата внаслідок ворожого обстрілу.
Вічна шана Почесному громадянину
Попри те, що фізично Віктор не повернувся додому живим, його подвиг визнано на найвищому рівні. У вересні 2025 року йому посмертно присвоїли звання «Почесний громадянин Городоцької міської територіальної громади», а у березні 2026 року воїна було нагороджено орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).
