Сила підтримки громади
«Моя робота — це турбота. Ці прості слова стали моїм стилем життя. Коли те, що ти робиш, збігається з твоїми цінностями, робота не виснажує, а дає сили», — говорить менеджерка Городоцького центру життєстійкості Ольга Присяжнюк-Шевченко. І сьогодні ці слова стали ще й відображенням підходу всієї команди Центру до підтримки людей у складні часи.
Уже п'ятий рік повномасштабної війни українці та українки живуть у стані постійного напруження. Поряд із економічними труднощами дедалі гострішими стають психологічні виклики — вимушене переселення, втрати, розрив соціальних зв’язків і невизначеність.
Ольга Шевченко-ПрисяжнюкФото: Городок.City
— У таких умовах потреба в емоційній підтримці стає базовою, адже йдеться про право людини на доступ до психологічної допомоги, соціальних послуг і безпечного середовища. Особливо це відчутно в громадах, які прийняли внутрішньо переміщених співгромадян та співгромадянок, — зазначає Ольга.
— Тут поруч живуть місцеві мешканці та мешканки, ветерани й ветеранки, родини військових і люди, які змушені починати життя заново. Для кожного з них важливо мати простір, де можна бути почутим, отримати підтримку та відновити внутрішню рівновагу, реалізуючи своє право на гідне життя та недискримінацію незалежно від життєвих обставин, — додає вона.
Мовою цифр і болю
Городоччина не є винятком. Будучи тиловою громадою, вона відчула вплив війни не на словах: прийнявши тисячі переселенців та переселенок й втративши понад 200 захисників і захисниць - загиблих і зниклих безвісти.
Олена ГріхФото: Городок.City
— Від початку великої війни наша громада стала прихистком для 2294 внутрішньо переміщених осіб, які осіли на Городоччині, — розповідає секретар міської ради Олена Гріх. — Загалом же транзитом через громаду пройшло понад 12 тисяч ВПО. Значна частина тих, хто залишився, — старші люди та люди з інвалідністю. Окремий вимір — родини захисників: 498 учасників АТО/ООС та військовослужбовців.
Та переселенці й переселенки — лише частина загальної картини. На обліку перебуває 1245 сімей у складних життєвих обставинах, у яких виховується 415 дітей. Ще 2646 родин живуть із викликами, пов'язаними з інвалідністю. До цього додаються понад 1100 людей, які потребують або отримують психосоціальну чи психіатричну підтримку, а також люди, які постраждали від домашнього насильства. Усе це свідчить: потреба у допомозі є системною.
— Саме для того, щоб люди не залишалися наодинці з цим болем і могли реалізувати своє право на підтримку та відновлення, за ініціативи міської ради та підтримки партнерів два роки тому у Городку було створено Центр життєстійкості, — розповідає менеджерка.
І саме Ольга робила свої перші кроки в соціальній сфері у Центрі.
«Нова городочанка»
Ольга до великої війни разом із рідними, чоловіком Ростиславом і донькою Анастасією проживала на Херсонщині, у селі Тарасівка. У те, що розпочнеться війна, не вірили і не готувалися до неї. Працювали у теплиці, займалися розсадою.
Але 24 лютого 2022 року все змінилося вмить: вибухи з боку Каховської ГЕС, колони техніки на трасі. Молоде подружжя взяли півторарічну доньку, найнеобхідніше — і поїхали в невідомість. Брат чоловіка, який їхав попереду, підтверджував телефоном: «Міст ще є, їдьте».
Так вони опинилися в Городку. Думали, що це на кілька тижнів. Ольга навіть просила маму в окупації садити город: «Ми скоро приїдемо, все зберемо». Але тижні стали роками.
«Хотіла бути корисною»
Усвідомлення реальності прийшло не одразу, але Ольга не могла залишатися осторонь. Маючи маленьку доньку, вона знайомилася з людьми на дитячих майданчиках, вивчала місто та долучилася до спільноти переселенців. Згодом це переросло у волонтерство: вона почала допомагати організовувати зустрічі груп підтримки для «нових городоччан» і місцевих мешканців.
— Для мене було злочином просто сидіти. Я хотіла бути корисною, — каже вона.
Цей імпульс підштовхнув її до кардинального кроку: Ольга залишила десятирічну кар’єру в податковій сфері. Сьогодні вона здобуває вже п’яту освіту — магістра психології, щоб професійно підтримувати тих, хто шукає опори в Центрі життєстійкості.
Не риба, а вудка
Сьогодні Центр став «місточком» до відновлення, забезпечуючи доступ до базових соціальних і психологічних послуг на рівні громади.
Ольга Шевченко-ПрисяжнюкФото: Городок.City
— Це як у притчі про рибу і вудку. Наше завдання — зробити людину самостійною, дати їй інструменти, які вона зможе застосувати будь-де: в автобусі чи вдома, — пояснює Ольга.
Ефективність роботи команда вимірює не лише звітами, а й реальними змінами. Наприклад, коли відвідувачі отримують гранти на розвиток господарства — від мотоблоків до розведення птиці і навіть бджіл.
Один із таких прикладів — історія Галини Пащенко, яка разом із чоловіком виїхала з окупованої Херсонщини та оселилася в селі Кремінна. Почавши життя з нуля у гуртожитку для ВПО, подружжя відновило господарство, а згодом Галина виграла грант на розвиток власної справи.
Галини Пащенко з мотоблоком.Фото: Архів подружжя Пащенків
— Ми вирішили обробляти землю, як це робили вдома… Отримала кошти на мотоблок — без нього ми б не впоралися, — розповідає вона.
Сьогодні вони вирощують овочі на продаж і поступово відновлюють фінансову стабільність.
Ще один приклад — Лідія Тілініна з Енергодару, яка через війну переїхала на Городоччину. За підтримки Центру життєстійкості та у співпраці з БФ «Карітас-Хмельницький УГКЦ» вона стала переможницею першого етапу проєкту «AGRIS» і реалізувала власну справу — апітерапію.
— Це не лише про мед, а й про відновлення — люди приїжджають відпочити й відчути спокій, — ділиться вона.
Сьогодні в громаді працює бджолина хатинка, де можна оздоровитися і водночас підтримати локальне господарство.
Кроки до відновлення
Водночас результати роботи Центру мають і цілком конкретний вимір. За даними моніторингу, за три місяці цього року фахівці Центру провели 1067 заходів безпосередньо з отримувачами послуг. Із них 474 — це індивідуальна робота, зокрема 114 консультацій психологічного спрямування.
Такі індивідуальні зустрічі охоплюють різні категорії населення: внутрішньо переміщених осіб, родини військових, ветеранів, людей, які пережили втрату або опинилися у складних життєвих обставинах. Йдеться не лише про разову підтримку, а про системний супровід — із підбором інструментів самодопомоги та відновлення.
— Я прийшла сюди у вересні 2024 року. Мені була потрібна допомога психолога. Здавалося, що впораюся сама, але в якийсь момент просто не було сил. Тут мене не жаліли — мені допомогли зібратися. Після кількох зустрічей я нарешті відчула, що знову стою на ногах, — ділиться Олена Осієвська, яка переїхала у Городок із Харківської області.
До слова, у Центрі регулярно проводять групові заняття — тренінги, зустрічі підтримки, вправи з емоційної стабілізації. Це можливість не лише отримати допомогу, а й відчути підтримку спільноти.
Саме з таких щоденних кроків і формується здатність громади триматися разом і рухатися далі — попри війну, в умовах якої повага до прав і гідності кожної людини стає основою щоденної роботи у соціальній сфері.
Матеріал створено у співпраці з Волинським прес-клубом
