Вшанування памʼяті воїна
Сьомого травня на площі Героїв Майдану в Городку вшанували пам’ять захисника Володимира Дубовки. Воїн загинув у 2023 році, боронячи Україну, проте довгий час вважався зниклим безвісти. Додому він повернувся «на щиті» лише на початку 2026 року.
Захід розпочався із хвилини мовчання. Після виконання Державного Гімну України присутні почули запис розповіді про життєвий шлях захисника. Мати та двоюрідна сестра Володимира, які приїхали до Городка, не стримували сліз під час спогадів про Героя.
– Вовчик був дуже добрим і щирим. Він завжди приходив на допомогу друзям, однокласникам, учителям, намагався підтримати кожного, хто цього потребував. Дуже любив дітей. Казав: «Я буду гарним батьком, гарним сином і онуком для своїх рідних». Він мріяв жити, мріяв про власну родину, дітей і великий будинок. Незадовго до загибелі освідчився своїй дівчині… Але так і не повернувся, – зі сльозами розповідає мама захисника Людмила Михайловська.
Людмила МихайловськаФото: Городок.City
Історія воїна
Володимир Дубовка народився на Херсонщині, однак ще хлопчиком переїхав до бабусі в село Підлісний Олексинець. Тут навчався у школі, тут минули його юнацькі роки. Мати Володимира пригадує, що маленьким він дуже хотів служити в поліції. Казав: «Буду захищати маму, бабусю». І захищав, але в лавах українського війська.
Коли розпочалася АТО, Володимиру було лише 19 років. Попри молодий вік, він вирішив стати на захист країни. Після служби певний час працював за кордоном, однак із початком повномасштабного вторгнення у 2022 році без вагань повернувся в Україну і знову вступив до лав Збройних сил. Служив на Донеччині та Луганщині. Був командиром невеликого підрозділу, який виконував розвідувальні завдання.
Однокласниця воїна Тетяна Пеньора пригадує: під час останньої відпустки Володимир був стривоженим.
– Він казав, що буде наступ. Дуже переживав і не хотів повертатися назад. Наче відчував біду, – розповіла жінка.
Сьомого травня 2023 року громада отримала звістку про те, що Володимир Дубовка зник безвісти. Відтоді рідні та односельці жили надією. У селі чекали нових звісток, молилися за нього, а бабуся захисника щодня просила Бога, аби онук повернувся живим.
Лише через майже три роки стало відомо про загибель воїна. 27 січня 2026 року громада провела Володимира Дубовку в останню путь. Поховали захисника на кладовищі у Підлісному Олексинці – на землі, за яку він віддав життя.
