Вишиті історії
Напередодні Дня вишиванки, 20 травня, у Городоцькій бібліотеці відбулася творча гостина «Пречистої молитви щире слово на вишитім руками полотні». Місцеві майстрині представили свої роботи, обмінялися досвідом і розповіли, чому вишивка залишається важливою частиною української культури та особистої історії багатьох жінок.
Творчі люди
У читальній залі бібліотеки цього дня можна було побачити вишиті картини, серветки, рушники, вишиванки та прикраси з бісеру. Організаторки заходу — бібліотекарки Ольга Юрченко та Неля Гуменюк — запросили на зустріч майстринь із Городка, аби створити простір для спілкування та обміну творчим досвідом.
Неля Гуменюк Фото: Городок.City
— Сьогодні в нас дуже цікавий захід. Ми назвали його поетично — «Пречистої молитви щире слово на вишитім руками полотні». І це не випадково, адже тут зібралися люди, які створюють красу своїми руками, — розповіла бібліографиня Городоцької бібліотеки Неля Гуменюк. — Наша бібліотека сьогодні перетворилася майже на музейну локацію, бо тут представлені прекрасні роботи жительок Городка. Ми зібрали творчих людей для спілкування, обміну досвідом і натхненням.
Учасниці заходу не лише демонстрували власні роботи, а й говорили про те, як змінюється сучасна вишивка. Для когось це спосіб зберегти традицію, для когось — творчість і відпочинок, а для декого — можливість знайти внутрішню рівновагу.
Вишивка і сучасність
Вишивальниця Ірина Шостак розповіла, що сьогодні активно використовує цифрові технології у роботі. За її словами, сучасні програми значно полегшують процес створення картин і допомагають уникати помилок.
Ірина ШостакФото: Городок.City
— Для мене вишивка — це спокій, антистрес і час для роздумів. Коли працюєш над однією картиною, уже думаєш про наступну, шукаєш нові схеми та ідеї, — поділилася Ірина Шостак. — Я користуюся електронними схемами та спеціальними програмами для вишивання. Це дуже зручно і допомагає отримувати ще більше задоволення від роботи.
Майстриня переконана, що попри сучасні технології та зміну поколінь, вишивка залишається невід’ємною частиною української ідентичності.
— Для мене вишивка — це історія. Хто не знає свого минулого, той не має майбутнього. У цих орнаментах, традиціях і візерунках — наша душа і наш код. Саме такі речі тримають українців разом, — наголосила жінка.
Вишивка як порятунок
Для частини учасниць вишивання стало не лише захопленням, а й способом пережити складні життєві випробування. Своєю історією поділилася вишивальниця Олена Варшавська — мати загиблого захисника Віктора Карпалюка.
Олена ВаршавськаФото: Городок.City
— У кожній українській жінці генетично закладене вміння вишивати. Для когось це захоплення, а для когось — порятунок. У моєму випадку саме так і сталося, — сказала Олена Варшавська. — Після загибелі сина вишивка допомагає хоча б на деякий час відволіктися від важких думок і знайти розраду.
Жінка розповіла, що вишиває ще з дитинства — цьому її навчили мама і бабуся. Городоччанка переконана, що мистецтво вишивки залишатиметься популярним доти, доки існуватимуть вільна Україна та українські традиції.
— Дуже приємно, що сьогодні ми можемо зібратися разом, поспілкуватися, поділитися досвідом і показати свої роботи. Це важливо, коли твоє захоплення знаходить відгук в інших людей, — додала майстриня.
Особливу атмосферу заходу доповнили творчі виступи вихованців Городоцької дитячої музичної школи під керівництвом Антоніни Літвінчук.
