Південний Буг на Хмельниччині: стан річки та головні загрози

Городок.City

Сьогодні о 05:00

Стан Південного Бугу на Хмельниччині

Південний Буг починається на Хмельниччині, проходить через сім областей і впадає у Бузький лиман на Миколаївщині. Після того як у 2022 році російські війська зруйнували водогін, яким Миколаїв отримував дніпровську воду, саме ця річка стала новим джерелом централізованого водопостачання міста. Так екологічний стан Південного Бугу перестав бути локальною проблемою окремих громад і перетворився на спільне питання для всіх регіонів уздовж його течії.

Для цього матеріалу «Городок.Сity» та «МикВісті» проаналізували стан Південного Бугу на Хмельниччині та Миколаївщині — у верхній і нижній частинах течії, щоб показати, як змінюється стан річки від її витоків до регіону, де вона сьогодні стала основним джерелом водопостачання.

Від витоків до гирла: у якому стані сьогодні Південний Буг

Біля села Холодець на Хмельниччині Південний Буг більше схожий на невелику річку, ніж на одну з головних водних артерій країни. Саме звідси він починає свій шлях через Вінницьку, Кіровоградську, Одеську та Миколаївську області, щоб через понад 800 кілометрів впасти у Бузький лиман.

річка Південний БугФото: rovrkhm.gov.ua

Протягом цього шляху річка змінюється не лише зовні. Разом із притоками вона отримує нові об'єми води, але водночас — наслідки людської діяльності: комунальні та промислові стоки, поверхневий змив із сільськогосподарських полів, вплив численних гребель і водосховищ. Саме тому екологічний стан Південного Бугу не можна оцінювати лише в межах однієї області.

Для Хмельниччини річка є важливою частиною водної системи регіону. Басейн Південного Бугу займає понад п'яту частину території області. Тут розташовані сотні ставків і водосховищ, а воду річки використовують як для потреб населення, так і для промисловості та сільського господарства.

За даними Регіонального офісу водних ресурсів у Хмельницькій області, щороку в басейні використовують майже 24 мільйони кубометрів води. Майже половина цього обсягу припадає на потреби населення, ще майже стільки ж — на виробництво. Водночас річка приймає й очищені та недостатньо очищені стічні води. Лише у 2025 році до водойм басейну відвели понад 27 мільйонів кубометрів зворотних вод, із яких частина залишалася забрудненою.

— І така ж ситуація й досі. Найбільші обсяги відводять комунальні підприємства, а причинами скидання забруднених вод є неефективна робота очисних споруд і застаріле обладнання, — підкреслює в. о. заступника начальника Регіонального офісу водних ресурсів у Хмельницькій області Катерина Швець.

Поверхневі води Хмельницької областіФото: ДЕРЖАВНЕ АГЕНТСТВО ВОДНИХ РЕСУРСІВ УКРАЇНИ

У лютому 2026 року цю проблему обговорювали в Хмельницькій ОВА. Тоді представили аналіз змін якості води за 15 років. Учасники круглого столу сказали: першочергово треба модернізувати очисні споруди, потрібен системний моніторинг та контроль за використанням земель і співпраця з громадами.

Наслідки цього регулярно фіксують лабораторії.

У 2023 році після масової загибелі риби у Хмельницькому Державна екологічна інспекція зафіксувала різке перевищення показників органічного забруднення. Біохімічне та хімічне споживання кисню значно перевищували нормативні значення, тоді як концентрація розчиненого кисню була критично низькою. Саме дефіцит кисню став однією з причин загибелі понад 1800 рибин.

В результаті обстеження зафіксовано загибель 1861 екз. водних біоресурсів, а саме: 1239 пліток, 547 окунів, 61 щуку, 14 коропів.Фото: Державна екологічна інспекція у Хмельницькій області

Через три роки окремі показники покращилися, однак проблема повністю не зникла. У червні 2026 року у воді знову виявили перевищення за показниками БСК₅ та ХСК — індикаторами органічного забруднення.

Водночас фахівці застерігають: окремий показник ще не означає, що вода є непридатною або небезпечною.

— Мікробіологічна безпека для купання і загальний екологічний стан — не те саме. Вода може відповідати нормам за кишковою паличкою та ентерококами, але мати надлишок органіки або інші хімічні проблеми. Так само результати проб у річці не можна автоматично переносити на питну воду після водозабору й очищення, — зазначає керівник оперативно-аналітичної групи міста Городок Хмельницького обласного центру контролю та профілактики хвороб Олег Попович.

Схожа ситуація спостерігається і в нижній течії річки.

За даними Басейнового управління водних ресурсів річки Південний Буг, протягом весни 2026 року у більшості пунктів спостереження основні біогенні показники залишалися в межах норми. Водночас у різних точках басейну регулярно фіксували перевищення показників біохімічного та хімічного споживання кисню, а також окремих речовин природного й техногенного походження.

На Миколаївщині окремі особливості якості води пояснюються природними умовами південного регіону, пояснила «МикВісті» кандидатка технічних наук, заступник голови миколаївської філії Національного екологічного центру України Інна Тимченко.

— Загалом ситуація досить типова для нашої річки у питаннях мінералізації, хлоридів, сульфатів. Хлориди в нормі за даними показниками, хоча часто ми фіксуємо перевищення. Є точки, де перевищена концентрація сульфатів, значення сухого залишку також в деяких точках значно перевищено, але це більше природні процеси для нашої річки, — зазначає вона.

Якісний стан водних об’єктів річкового басейну річки Південний Буг у червні 2026 року.Фото: buvrpb.davr.gov.ua

Таким чином, хоча проблеми верхньої та нижньої течії мають свої особливості, вони дедалі частіше складаються в одну картину: Південний Буг відчуває постійне навантаження майже на всій своїй довжині.

Що найбільше шкодить річці?

Проблеми Південного Бугу не можна пояснити одним джерелом забруднення. Річка не стала «брудною» через одну аварію чи одне підприємство. Її стан — результат десятків процесів, які роками накладаються один на одного.

Південний Буг одночасно потерпає від комунальних і промислових стоків, інтенсивного сільського господарства, зарегульованості русла та дедалі меншої водності. Разом ці фактори поступово знижують здатність річки до природного самоочищення.

— Однією з головних загроз є органічне забруднення. До водойм потрапляють недостатньо очищені комунально-побутові та промислові стоки, а з полів змиває залишки мінеральних добрив. Унаслідок цього відбувається евтрофікація: вода «цвіте», вкривається зеленою плівкою, у ній стає менше кисню й починає гинути риба. Якщо не зменшити навантаження на водойми, з часом це може призвести до їх обміління та заболочення, — пояснює голова Наукової ради Хмельницького обласного осередку Всеукраїнської екологічної ліги Ольга Єфремова.

Фото: ecoaction.org.ua

Найбільшим джерелом навантаження залишаються стічні води.

У багатьох громадах очисні споруди будувалися ще кілька десятиліть тому. Частина з них працює неефективно, а модернізація потребує значних коштів. У результаті навіть після очищення до річки потрапляють органічні речовини, сполуки азоту та фосфору, які погіршують якість води.

Саме тому під час державного моніторингу найчастіше фіксують перевищення показників біохімічного та хімічного споживання кисню. Простими словами, це означає, що у воді накопичується занадто багато органічних речовин, для розкладання яких потрібен кисень. Чим більше таких речовин — тим менше кисню залишається для риби та інших водних організмів.

Втім, комунальні стоки — лише частина проблеми.

Значний вплив має і сільське господарство. Після дощів із полів у водойми потрапляють залишки добрив і засобів захисту рослин. Надлишок азоту та фосфору стимулює активний ріст водоростей. Коли вони відмирають, процес їхнього розкладання знову споживає кисень, посилюючи навантаження на річку.

На окремих ділянках додається і промисловий фактор. Екологічні служби регулярно фіксують перевищення за окремими хімічними показниками, а також виявляють сліди пестицидів і важких металів. Їх концентрації не завжди означають безпосередню загрозу для населення, однак свідчать про постійний антропогенний вплив на водойму.

Ще одна проблема, про яку рідше говорять поза професійним середовищем, — нестача самої води.

Через зміну клімату останніми роками дедалі частіше спостерігаються малосніжні зими та тривалі посушливі періоди. До цього додається велика кількість ставків, водосховищ і гідротехнічних споруд, які змінюють природний режим течії.

Фото: ГО «Екодія»

Коли води стає менше, річка гірше розбавляє забруднення і повільніше відновлюється. Тобто навіть якщо обсяг скидів не збільшується, їхній вплив на екосистему може ставати відчутнішим.

— Зміна клімату проявляється не лише у підвищенні середньорічної температури, а й у збільшенні кількості небезпечних погодних явищ. Тривалий час може не бути дощу, а потім за одну добу випадає майже місячна норма опадів. Частішають посухи, періоди сильної спеки, зливи та шквальні вітри. Підвищення температури посилює випаровування води. Для Південного Бугу це особливо небезпечно, адже річка та її притоки значно зарегульовані ставками. Коли у верхів’ях один за одним створюють руслові ставки, загальна площа водної поверхні збільшується, а разом із нею зростають і втрати води через випаровування. Бо волога, яка випарувалася в одному регіоні, не обов’язково повернеться туди у вигляді опадів. Унаслідок цього річки міліють, а запаси ґрунтових вод не встигають відновлюватися. Виникає цілий комплекс взаємопов’язаних проблем: зменшується водність річок, погіршується їхня здатність розбавляти забруднення, зростають ризики для водопостачання та сільського господарства, — пояснює докторка сільськогосподарських наук, професорка кафедри екології та біологічної освіти Хмельницького національного університету Наталія Міронова.

Саме тому, кажуть фахівці, сьогодні недостатньо боротися лише з одним джерелом забруднення. Південний Буг потребує комплексного підходу: модернізації очисних споруд, зменшення забруднення із сільськогосподарських територій, відновлення природної течії там, де це можливо, та постійного контролю за якістю води по всій довжині річки.

Чи означає стан річки, що миколаївці отримують погану воду?

Після початку повномасштабної війни Південний Буг отримав ще одну роль, якої раніше не мав. У квітні 2022 року російські війська зруйнували дніпровський магістральний водогін. Через це Миколаїв майже три роки залишалося без централізованого постачання прісної води. Лише у 2025-2026 роках держава побудувала новий водогін і станцію очистки води, які забезпечили водозабір уже з Південного Бугу.

Станція попередньої очистки води потужністю 120 тисяч кубометрів на добу оснащена сучасною багаторівневою системою очищення. Комплекс працює в автоматизованому режимі.Фото: Міністерство розвитку громад та територій

Відтоді екологічний стан річки став важливим не лише для громад, які живуть уздовж її берегів. Від якості води у Південному Бузі тепер залежить і централізоване водопостачання майже півмільйонного Миколаєва.

Однак показники води безпосередньо у річці не можна автоматично переносити на воду, яка надходить до осель містян. До кранів вона потрапляє лише після кількох етапів очищення.

Колишній технічний директор «Миколаївводоканалу» Василій Тельпіс пояснив «МикВісті», що спочатку воду забирають із Південного Бугу. Новим водогоном її подають до станції попереднього очищення, після чого вона надходить на очисні споруди «Миколаївводоканалу». Лише потім очищену воду подають у міські мережі та до будинків.

Тому тут ідеться про різні види води та різні нормативи. Проби з Південного Бугу показують стан природної водойми до очищення. Дані «Миколаївводоканалу» характеризують воду вже після обробки та проходження міською системою.

Що показав моніторинг води на Миколаївщині

Державне агентство водних ресурсів щомісяця перевіряє стан поверхневих вод у басейні Південного Бугу. У травні проби відібрали у 56 пунктах, 16 із яких розташовані у місцях питних водозаборів.

Серед пунктів на території Миколаївщини перевищення виявили в Інгулі у межах села Привільне. Жорсткість води там становила 12,4 міліграма-еквівалента на кубічний дециметр за норми 7. Сухий залишок — 1297 міліграмів на кубічний дециметр за норми 1000, а концентрація магнію — 75,39 міліграма на кубічний дециметр за норми 50.

Ці результати стосуються конкретного пункту на річці Інгул і конкретного періоду дослідження. Вони не характеризують усю воду Південного Бугу на Миколаївщині й тим більше не є показниками води у кранах мешканців Миколаєва.

Водночас у пробах із різних частин басейну фіксували перевищення біохімічного та хімічного споживання кисню. За словами кандидатки технічних наук Інни Тимченко, такі показники можуть свідчити про підвищене органічне навантаження, спричинене як природними процесами, зокрема літнім цвітінням води, так і діяльністю людини.

— Що стосується біологічного споживання кисню та хімічного споживання кисню, то ці показники перевищені, що може свідчити про органічне забруднення. Якщо ми беремо літній період цвітіння води, то в цей період маємо підвищені показники. Це не добре, але достатньо часто ми можемо це спостерігати на річках. Це пов’язано з тим, що Південний Буг зарегульований і немає вільної течії, і достатньо багато з дощами скидається у річку органічних речовин з полів. Також це пов’язано зі скиданням у річку неочищених або недостатньо очищених стічних вод, — пояснює вона.

Що показують аналізи води у кранах

Офіційні дані лабораторного контролю «Миколаївводоканалу» за червень 2026 року показують: більшість досліджених показників водопровідної води відповідали державним санітарним нормам.

Забарвленість становила 10 градусів за норми не більш як 20, каламутність — 0,11 міліграма на кубічний дециметр за норми не більш як 0,58. Вміст хлоридів становив 71 міліграм на кубічний дециметр за допустимих 250, а жорсткість — 6,2 мілімоля на кубічний дециметр за норми не більш як 7.

У межах нормативів також були водневий показник, залишковий хлор, загальне залізо, аміак і нітрити. Загальне мікробне число становило 6 колонієутворювальних одиниць на кубічний сантиметр за норми не більш як 50. Загальні коліформи, кишкова паличка та ентерококи у досліджених пробах були відсутні.

Єдиним показником у наведеній таблиці, який не відповідав нормі, була окиснюваність. У червні 2026 року вона становила 5,8 міліграма на кубічний дециметр за норми не більш як 5. Водночас це нижче, ніж у червні 2021 року, коли показник становив 6,9.

Але попри покращення якості води, пити воду з крана поки що не варто, сказав мер Миколаєва Олександр Сєнкевич. Він пояснив, що труби після використання солоної води зазнали пошкоджень і корозії, тому показники води можуть змінюватися під час проходження системою.

Що вже роблять і чому цього поки недостатньо

Головний державний документ — План управління басейном Південного Бугу на 2025–2030 роки. Він передбачає модернізацію очисних споруд, зменшення забруднення, відновлення течії та підготовку до змін клімату. Але план сам по собі не очищує воду: потрібні гроші, виконані роботи й відкриті результати моніторингу.

Саме тому Ігор Гопчак, виконувач обов’язків голови Державного агентства водних ресурсів України на час висловлювання, у 2025 році після затвердження басейнових планів наголосив: «Наступний крок — реалізація ПУРБ». Серед практичних дій він назвав будівництво й модернізацію очисних споруд, відновлення вільної течії та ревіталізацію водойм.

Найбільший інфраструктурний крок у Хмельницькому — запланована реконструкція каналізаційних очисних споруд. У 2025 році місто повідомило про грант Данії через програму, якою управляє НЕФКО, та співфінансування громади. Проєкт передбачає новий блок механічного очищення, насосну станцію й сонячну електростанцію; серед заявлених результатів — краще очищення стоків і зменшення навантаження на Південний Буг. Міська рада спочатку планувала реалізацію на 2026–2027 роки, однак у тендерній документації 2026 року граничний строк завершення робіт уже визначений травнем 2028-го.

Ще один крок — захист берегів. У 2025 році громада встановила межі прибережної захисної смуги Південного Бугу на площі понад 650 гектарів. У 100-метровій зоні не можна зводити нові капітальні споруди. Однак межі на карті працюватимуть лише тоді, коли влада контролюватиме забудову, розорювання, використання добрив, сміття й незаконні скиди.

Фото: Хмельницька міська рада

Моніторинг теж потребує ясності. У 2026 році держава визначила 56 пунктів спостереження в усьому басейні Південного Бугу — не лише на Хмельниччині. Щоб громади могли оцінити зміни, дані варто публікувати окремо для кожної точки: з датою, витратою води, переліком показників і порівнянням із попередніми вимірами. Сам факт відбору проб ще не означає, що джерело забруднення знайдене й усунуте.

Спільна відповідальність

Було б некоректно стверджувати, що кожне забруднення у Хмельницькому в незмінному вигляді доходить до Миколаєва. На сотнях кілометрів течії речовини розбавляються, осідають, розкладаються або накопичуються в донних відкладах; до річки впадають притоки, воду забирають і повертають інші міста та підприємства, її рух змінюють водосховища. Нижня течія має й власні джерела навантаження.

Але верхів’я визначає, скільки води та в якому стані отримають наступні області. Кожен скид забирає частину здатності річки до самоочищення, кожен надмірний водозабір зменшує стік, а знищена прибережна смуга полегшує шлях забрудненню.

У лютому 2026 року представники Хмельницької ОВА, громад, наукової спільноти та водогосподарських установ дійшли висновку: «Ефективне відновлення річки Південний Буг можливе лише за умови консолідації зусиль». Вони назвали чотири головні напрями: дослідження, модернізацію очисних споруд, контроль за землею та участь громад.

Для Хмельниччини пріоритети зрозумілі: завершити реконструкцію очисних споруд і показати, як вона вплинула на якість води; перевірити очисні споруди менших громад; знайти незаконні підключення до зливової каналізації; захистити береги та враховувати маловоддя під час водозабору і скидів.

Але після того як Південний Буг набув критичного значення для водозабезпечення півдня України, спільна відповідальність регіонів за стан річки стала особливо очевидною. Адже вода не зупиняється на адміністративних межах, тому не може закінчуватися на них і відповідальність. Такі самі обов’язки мають Вінниччина, Кіровоградщина, Одещина та Миколаївщина.

Над матеріалом працювали: Наталія Попович, Городок.Сіty та Юлія Бойченко, «МикВісті»