Нова можливість сказати найважливіше
1 серпня на площі Героїв Майдану у Городку відбулася 70-та акція на підтримку родин військових, які зникли безвісти або перебувають у російському полоні. Цього разу вона стала особливою — у громаді відкрили стаціонарну «Скриню листів надії», до якої рідні та всі охочі зможуть опускати листи для своїх близьких.
Після хвилини мовчання та виконання Державного Гімну України учасники акції традиційно розпочали зустріч зі спільної молитви. Після неї сестра безвісти зниклого захисника Олена Нечай та дружина безвісти зниклого військового Алла Мартинюк розповіли про нову ініціативу й закликали громаду долучитися до неї.
Лист, який може дати сили
«Скриня листів надії» — це проєкт благодійного фонду «Дій за Свободу», заснованого ветераном морської піхоти, захисником Маріуполя Іваном Дібровою. Після повернення з російського полону, у якому він провів 1008 днів, військовий почав відкрито говорити про те, наскільки важливими для людей у неволі є листи з дому. Саме цей досвід став поштовхом до створення ініціативи, яка вже працює в різних громадах України.
За словами Олени Нечай, про можливість встановити таку скриньку в Городку вона дізналася від рідних із Деражнянщини, де подібна ініціатива вже діяла. Після цього організатори звернулися до Івана Діброви й отримали його підтримку.
Олена НечайФото: Городок.City
— Іван хоче, щоб такі скриньки були в кожному районі й кожній області. Щоб люди могли написати листа своєму рідному і мали більше можливостей його передати. Через «Скриню листів надії» листи часто доходять легше, ніж коли їх окремо надсилають до Координаційного штабу. Це ще одна можливість нагадати нашим хлопцям: їх люблять, пам'ятають і чекають, — сказала Олена Нечай.
Вона пояснила, що листи зі скриньки кожні два тижні надсилатимуть до Координаційного штабу, де їх перевірятимуть відповідно до встановлених вимог. Після цього вони потраплятимуть на обмін разом з іншою кореспонденцією.
— Не потрібно засмучуватися, якщо не отримаєте підтвердження, що лист надійшов до адресата, — російська сторона не зацікавлена в тому, щоб полонені отримували вісті від рідних. Але це не означає, що листів не треба писати знову. Ми не знаємо, чи людина отримала попередній лист, чи просто не мала можливості відповісти. Тому треба писати далі. Найважливіше — не слова «тримайся» чи «будь сильним». Краще написати про дім, про те, що у вас усе добре, що ви любите, чекаєте і молитеся, — наголосила городоччанка.
Найважче чекати дітям
Особливе значення цього дня мала участь дітей. Алла Мартинюк, дружина безвісти зниклого захисника, сказала, що саме вони найгостріше переживають очікування.
— Найважче чекати дітям. Вони рахують дні, дивляться на двері, сподіваються почути знайомі кроки й щиро вірять, що тато обов'язково повернеться. Лист, який сьогодні прозвучить, міг би написати кожен син і кожна донька своєму батькові, який вважається зниклим безвісти або перебуває в полоні. Це не просто слова на папері — це голос усіх дітей, які чекають. Голос любові, сильнішої за відстань, невідомість і час, — сказала вона.
Саме тому першими до «Скрині листів надії» запросили дітей військових, які зникли безвісти. Перед тим як опустити свій лист до скриньки, донька безвісти зниклого захисника Богдана Мельника зачитала його вголос. У своєму листі дівчинка говорила про те, як сумує за батьком, як дорослішає без нього і як щодня чекає його повернення.
Богдана Мельник зачитує лист, написаний батькові.Фото: Городок.City
— Ми тебе не забули. Ми тебе любимо. Ми тебе чекаємо. І будемо чекати стільки, скільки буде потрібно. Повертайся, тату. Ми дуже хочемо тебе обійняти. Ми дуже хочемо сказати тобі лише два слова: «Ти вдома», — сказала дівчинка.
Після цього діти першими поклали свої листи до скриньки, а потім випустили у небо білі повітряні кульки — як символ віри, що всі, кого чекають удома, обов'язково повернуться.
Кожен лист — ще одна надія
Після урочистого відкриття долучитися до ініціативи могли всі охочі. Однією з перших лист написала й опустила до скриньки Вікторія Шпак — сестра безвісти зниклого захисника Валентина Снігурського.
Вікторія ШпакФото: Городок.City
— Я обов'язково користуватимуся цією можливістю й надалі. Буду писати сама і проситиму всіх знайомих, хто знав мого брата, написати хоча б кілька рядків. Це буде для нього підтримкою. Я дуже вдячна дівчатам, що вони змогли організувати таку ініціативу. Для мене це теж надія. Якщо брат отримає хоча б один мій лист, то, можливо, це дасть йому ще більше сил вистояти й повернутися додому живим. Я чекаю його, — сказала Вікторія.
Ініціативу родин підтримала й Городоцька міська рада. Для «Скрині листів надії» придбали спеціальну скриньку, яку встановили на фасаді будівлі місцевої друкарні на площі Героїв Майдану. Саме звідти листи кожні два тижні надсилатимуть до Координаційного штабу.
«Це проблема всієї України»
До учасників акції звернулася секретар Городоцької міської ради Олена Гріх. Вона наголосила, що родини безвісти зниклих не припиняють пошуків своїх близьких: зустрічаються з побратимами, командирами, звертаються до різних організацій та шукають нові можливості, які можуть допомогти.
— Сьогодні ми відкрили «Скриню листів надії», щоб ще більше людей могли долучитися до підтримки наших захисників. Ми хотіли достукатися до кожного городоччанина. Це не проблема окремих родин — це проблема всієї України. Наші військові захищали нас, а тепер ми всі маємо робити все можливе, щоб допомогти повернути їх додому, — сказала Олена Гріх.
Дзвін, який має бути почутим
Завершилася акція символічною хвилиною єдності. Учасники одночасно задзвонили у маленькі дзвіночки із синьо-чорними стрічками. Цей дзвін став голосом тих, хто сьогодні не може розповісти про себе сам, — військовополонених і зниклих безвісти захисників. Для їхніх рідних він став ще одним нагадуванням, що вони не залишаються наодинці зі своїм болем, адже громада продовжує чекати, пам'ятати й боротися за повернення кожного.
Наразі у Городоцькій громаді 110 військовослужбовців вважають зниклими безвісти. Для їхніх родин «Скриня листів надії» стала ще однією можливістю сказати найважливіше тим, кого вони продовжують чекати вдома.
