Втекли із Попасної до Купина. Історія скалічених доль, нездійснених мрій та украденого щастя
|
|
Історія ще однієї сім'ї, якій довелося тікати від війни |
Невеличкий будинок у селі Купин, що на Городоччині. Саме сюди нещодавно переїхав дитячий будинок сімейного типу із Попасної, який у 2007 році створила сім’я Андрієнків.
Наразі подружжя виховує шестеро дітей: Владіка, Давида, Єгора, Женю, Олю та наймолодшого Івана Івановича. А загалом, подружжя взяло під опіку десятьох прийомних дітей, які стали для них рідними. Хтось із них уже дорослий, а когось забрали родичі.
На фото діти, які переїхали з батьками на Городоччину.
Загалом, подружжя живе разом та виховує діток уже понад 30 роки. До речі, Володимир зробив пропозицію руки і серця Тетяні у перший день знайомства, і вже за два місяці пара побралася. Згодом у них народилося двоє синів: Віктор і Міша, а потім — донечка, та, на жаль, вона прожила недовго. Опісля подружжя вирішило удочерити дівчинку Світлану, а потім ще Владіка, Каріну… і так вони створили дитячий будинок сімейного типу. Попри всі труднощі та пережите горе, вони були щасливі, допоки у їхнє місто не увірвалася війна.
Украдене щастя
24 лютого їхнє життя, як і у більшості українців, особливо тих, які живуть на Сході України, поділилося на «до» та «після». Їхнє щастя вкрала жорстока війна. Комфортний дім, улюблені речі, такі знайомі стежини, по яких вони ходили юними та безтурботними, лавочки у парку, що дихали спогадами, — усе це знищили так звані «визволителі». Невеличке містечко, що розміщене на заході Луганської області, вони просто стерли з лиця землі. Відтак, його мешканцям довелося шукати нових домівок.
Дорога в невідомість
На чужину подалася і сім’я Андрієнків, яка до останнього сподівалася, що все минеться.
— Я декілька разів збирала речі. Пам’ятаю, покладу щось до валізи, походжу по будинку і знову все порозставляю по місцях. Нам пропонували евакуюватися ще 22 лютого. Говорили, що, швидше за все, розпочнеться повномасштабна війна. Та нам якось не хотілося у це вірити, — розповідає у коментарі для Городок.City Тетяна Андрієнко.
24 лютого вони прокинулися від звуків вибухів. Пан Володимир швидко поїхав владнати всі свої нагальні справи, а тим часом його дружина з дітьми переховувалася у холодному підвалі. Опісля вони поїхали у Лиман, що знаходиться у Краматорському районі. Там жили до 15 березня, поки було ще відносно спокійно.
Фото: Городок.City
— Наш Владік навчався в Рубіжному. Звідти він, останнім евакуаційним потягом, поїхав у Рівненську область. А ми, з 21 валізою в руках та кліткою із Шуршиком, поїхали електричкою до Слов’янська. Автомобіль залишили в Лимані, бо не було палива, щоб його заправити. Ми ж сіли в евакуаційний потяг «Слов’янськ-Коваль», вщент забитий людьми, і поїхали навмання, втікаючи від війни, — з сумом зітхнула жінка.
Шуршик
Так діти назвали маленьку шиншилу, яку їм подарувала дівчина старшого брата.
Приємна несподіванка
Зупинилася сім’я у Вінниці. Власне, там був госпіталізований один із їхніх синів — Міша, який служить у лавах ЗСУ. Тимчасове помешкання їм допомогли знайти волонтери. Оселилися вони в медичному гуртожитку, який був розміщений навпроти госпіталю, у якому проходив лікування молодий захисник.
— Ми й не сподівалися, що нам так пощастить. Для нас це був подарунок з неба, — зауважила Тетяна Андрієнко.
Тимчасовий дім
А поки вони були у Вінниці, голова сім’ї повернувся в Лиман по свій автомобіль. Дорогою заїхав у Бахмут, звідти — забрав знайомих з Попасної і краєм ока глянув на палаюче у вогні рідне місто.
Довго у Вінниці вони не могли залишатися. Принаймні, у гуртожитку. Адже там для такої кількості дітей було затісно і дуже некомфортно. Тому Тетяна та Володимир Андрієнко почали шукати нову домівку, з земельною ділянкою поряд і можливістю тримати якусь живність.
Випадково вони потрапили на Хмельниччину. Тут, у Городку, зупинився колишній керівник пана Володимира, і, власне, він допоміг йому знайти будинок у селі Купин.
— Щоправда, спершу це був інший дім, не такий комфортний, але сам факт, що це тихе місце із клаптиком землі і окремо від інших, тішив, — зізнається втомлений від переїздів мешканець знищеної Попасної.
Щасливий кінець?
Після приїзду у Купин староста старостинського округу Євгенія Липовецька запропонувала їм ще один будинок з трішки кращими умовами, аніж той, у який вони мали переселитися. Його власниця дозволила сім’ї жити безкоштовно, лише за умови сплати комунальних послуг.
Фото: Городок.City
Так сім’я Андрієнків почала поволі звикати до нового дому. Тут, на Городоччині, вони вже засадили город, завели курчат, кіз та котика. Сусіди люб’язно їм допомагають. А вони ще й почали волонтерити — плести маскувальні сітки для військових.
Сім'я потребує допомоги
Варто зазначити, що сім’я Андрієнків оселилася у старій сільській хатині. В ній немає пральної машинки, холодильника, електричної духовки та навіть необхідної кількості ліжок для дітей. Той, хто має бажання допомогти сім’ї, яка виховує шістьох прийомних дітей, може телефонувати за номером: 097 559-44-19 (Володимир Андрієнко).
До слова, додому Андрієнки повернутися зможуть нескоро — шансів, що їхня домівка вціліла, практично немає. Від 8 травня розбиту Попасну контролюють російські військові, а саме місто зруйноване вщент. За інформацією ТСН, під окупацією залишилися більше півтори тисячі мешканців, які виїжджати не погодилися.
Фото: focus.ua
Цей матеріал «Втекли із Попасної до Купина. Історія скалічених доль, нездійснених мрій та украденого щастя» опубліковано за підтримки Європейського фонду за демократію (EED). Його зміст не обов’язково відображає офіційну позицію EED. Інформація чи погляди, висловлені у цьому матеріалі, є виключною відповідальністю його авторів.
