Для нього війна триває уже вісім років. З того часу навколо нього об'єдналося багато людей. У Сатанівській громаді знають усі, хто точно довезе допомогу навіть солдатам на «нульовий рубіж».
Воїни тилу
«Я лише знаряддя в Божих руках і нічого надзвичайного не роблю», — так скромно говорить про себе військовий капелан о. Ігор Топоровський. Волонтерить священник ще з 2014 року. І хоча він щодня терпить біль у суглобах через загострення подагри, його це не зупиняє. Разом з волонтерами із Сатанівщини неодноразово виїжджає на фронт, бо, як каже, інакше вже не може.
— Перебуваючи на передовій з військовими і спостерігаючи за умовами, в яких вони проживають, все більше і більше хочеться їм допомагати, адже вони там заради кожного з нас, щохвилини ризикують власним життям. Дякувати Богу, наші люди це розуміють, — відмічає о. Ігор.
Шлях до волонтерства
Останнім часом на фронт зі священником їздять Олег Сабадах та Юрій Кошалко. Сатанівчани об'єднали зусилля, коли розпочалася повномасштабна війна. Спершу чоловіки записалися до лав територіальної оборони, а потім почали волонтерити разом із о. Ігорем Топоровським.
Отець Ігор Топоровський, Олег Сабадах та Юрій Кошалко у смт. Сатанів.Фото: Архів волонтерів
— Спочатку було дуже важко. Нам доводилося годинами стояти у заторах на блокпостах, щоби щось звідкись привезти. Були також проблеми з паливом. Та з часом ситуація стабілізувалася. І ми почали возити допомогу військовим не лише у ті частини, які знаходяться у нашій області, але й виїжджати на фронт, — розповідає Юрій Кошалко.
60 кілометрів лінією фронту
Свою першу подорож на Схід добре пам’ятає Олег Сабадах. Чоловік розповідає, що тоді навігатор повів їх іншою дорогою, тому вони понад 60 кілометрів їхали лінією фронту.
— Дорогою ми пробили колесо. Помінявши запаску, виїхали на одне із перехресть та заблукали. На щастя, в той час від обстрілів тікав наш земляк Саша Нич із Іванковець. Він мене впізнав і показав шлях до частини, яку ми шукали, — розповідає Олег Сабадах.
Це було на початку березня. Сьогодні ж волонтери добре знають дороги міських та сільських місцевостей східної частини України, бо на фронт їздять регулярно. І не лише задля того, щоб доставити допомогу воїнам. Там вони ще й ремонтують автомобілі.
Лише у Сатанові волонтери відремонтували та пофарбували у захисний колір понад десять транспортних засобів, а скільки їх було на фронті, вже й не пам’ятають.
Олег Сабадах біля чергового відремонтованого та перефарбованого автомобіля.Фото: Городок.City
— Хлопці фарбують та ремонтують автомобілі ночами. Вдень вони займаються своїми справами, а вночі — волонтерством. Під ранок ще примудряються мені прислати відео або фото своєї роботи, — всміхаючись, розповідає священник.
Далека дорога на Схід
Востаннє відважні волонтери виїжджали на фронт у середині жовтня. Як зізнається священник, це вже була п’ята поїздка за час повномасштабної війни. Їздили вони тоді у Харківську область, а дорогою заїжджали у розбиті росіянами села, що на Херсонщині.
— Ми готувалися до цієї поїздки довго. Загалом, щоб реалізувати все задумане, нам потрібно було зібрати понад 130 тисяч гривень. Частину цих коштів передали мої друзі зі Сполучених Штатів Америки, але більшість допомогли зібрати небайдужі мешканці Сатанівської громади, — розповідає о. Ігор Топоровський.
За ці кошти волонтери купили запчастини до автомобілів та дизельний генератор. Ним, як зазначає військовий капелан, найбільше тішились воїни.
— Чому генератор був по-особливому цінний для наших захисників, ми зрозуміли тоді, коли вони його підключили і кожен міг зателефонувати додому та повідомити рідним, що він живий та здоровий. У хлопців тоді були неймовірні емоції, адже перебували вони у тих місцевостях, де зовсім немає світла, а їхні рідні, почувши їхні голоси, плакали від щастя, — пояснює сатанівчанин.
Волонтери з військовими на Сході України.Фото: Архів волонтерів
До речі, окрім дизельного генератора, тоді волонтери із Сатанова привезли воїнам і гуманітарну допомогу, до збору якої також долучився староста Бубнівського старостинського округу Микола Гензера.
— Це мій добрий товариш, який привіз нам цілу вантажівку з продуктами. Їх збирали мешканці Бубнівського старостату, — повідомив о. Ігор і зазначив, що частину гуманітарної допомоги завіз і дітям, які живуть у прифронтових селах.
І, звісно, поїхав на передову черговий автомобіль із Сатанівщини. А поки священник молився та був поряд із тими, хто потребував духовного зцілення, волонтери — Олег Сабадах та Юрій Кошалко — ремонтували захисникам автівки.
Олег Сабадах ремонтує автомобіль військовим на фронті. Фото: Архів волонтерів
Олег Сабадах ремонтує автомобіль військовим на фронті. Фото: Архів волонтерів
Як діє Боже провидіння
Часто військовий капелан вирушає у далеку дорогу і зі своїми друзями священниками — о. Тарасом Хомюком, о. Юрієм Стасюком, та о. Теодором Нагорняком. Відтак, окрім гуманітарної допомоги, військові отримують й душпастирську підтримку. Вони беруть участь у Святій Літургії та користуються з таїнств сповіді і Святого Причастя.
— Пам’ятаю, як ще у 2016 році ми приїхали в частину, у якій військові були дуже втомлені та зневірені. Брати участь у Святій Літургії тоді вони не мали сильного бажання, а один чоловік взагалі агресивно реагував на приїзд священників. Казав, що нашої допомоги він не потребує. Однак у середині служби військовий попросився на розмову до о. Тараса, а потім навіть посповідався та прийняв Святе Причастя. Так діє Святий Дух. І такі випадки непоодинокі, — зауважує о. Ігор.
Священник розповідає, як часто Бог рятує життя військових. Каже, одного разу наші воїни заїхали на міну. З їхнього автомобіля не залишилося нічого, а вони всі вижили.
Те, що залишилося від автомобіля військових. Фото: Ігор Топоровський
Далі буде
На даний час священник готується до чергової поїздки на фронт. Каже, без цього вже не може. Не буває такого дня, ба більше, години, коли б він не думав про війну, захисників та перемогу.
— Навіть якщо інколи у мене опускаються руки, бо я не досконала людина, то завжди біля мене знаходяться люди, які мені не дозволяють зупинитися на півдороги. А Бог об’єднав навколо мене та церкви дуже багато добрих людей, які постійно готові віддавати все, що мають, аби якомога швидше в Україні настав мир, — зазначає священник.
о. Ігор біля храму Благовіщення Пресвятої Богородиці у Сатанові.Фото: Городок.City
Варто зазначити, що цього разу він з волонтерами планує завести гуманітарну допомогу не лише військовим, але й мешканцям прифронтових сіл. Адже бачив у яких злиднях їм доводиться жити, бачив сиріт, якими немає кому займатися, а про школу вони можуть лише мріяти, бачив як вони раділи звичайним цукеркам і без сліз про це не міг розповідати. Каже, дивитися як від воєнних дій страждають невинні діти — найважче.
Відеосюжет
