Небесний воїн
Його проводжали в останню путь всією громадою, похоронну літургію очолювали єпископи трьох дієцезій, а сліз не стримували навіть чоловіки. 10 березня у Городку попрощалися зі старшим навідником гранатометного відділення Віталієм Ясінським.
Віталій ЯсінськийФото: facebook.com
Ранок 10 березня. У місті панує тиша. Обабіч центральних вулиць стоять лампадки. Вони нагадують перехожим про те, що сьогодні відбувається прощання зі ще одним городоччанином, життя якого забрала війна.
До домівки Героя йдуть його рідні, друзі, однокласники, вчителі та побратими. Вони тримають у руках квіти і, схиливши голови, пригадують, яким Віталій Ясінський був за життя.
— Серед учнів, які прийшли в мій клас, коли побудували польську школу, Віталій тоді ще був Віталіком. Я його пам’ятаю веселим, товариським і дуже працьовитим юнаком. При зустрічі, вже після випуску, він завжди запитував, як я, який у мене зараз клас... Сьогодні серце розривається. Нещодавно я провела в останню путь свого учня Артема Гончарука, а тепер — Віталік... Він не залишив після себе нащадків, не збудував будинок і став небесним воїном, захисником, — відмічає класна керівниця полеглого Героя Наталія Перфільєва.
Наталія ПерфільєваФото: Городок.City
Ще декілька хвилин у рідній домівці — і похоронна процесія рушає до храму Святого Станіслава єпископа і мученика. Попереду йдуть військові, далі городоччани із квітами і рідні воїна. Батьки міцно тримаються руками за бильця автомобіля, який везе тіло їхнього сина. В їхніх очах біль і розпач, але, разом з тим, віра у те, що це ще не кінець, що їхнє дитя іде до Дому Отця, де вже немає страждань.
Молитва
На подвір’ї храму полеглого воїна зустрічає настоятель, єпископи та професори вищої духовної семінарії Святого Духа, що у Городку. За довгі місяці війни воїн нарешті потрапляє у храм, в який так часто ходив на Служби. Він завжди сидів по лівій стороні і грався зі своїми племінницями.
— Дорога родино, дорогі близькі, дорогі друзі, побратими. Сьогодні ми тут зібралися, щоб стати в правді перед Богом. Тим, котрий є подателем життя, і тим, котрий дає життя після смерті. Він казав: «Той, хто вірить у мене, не вмре, але буде жити». Опираючись на його слово, просимо про вічне життя для брата Віталія, який поліг на полі бою за кожного з нас, — такими словами розпочинає Службу єпископ Харківсько-Запорізької дієцезії Павло Гончарук.
Павло ГончарукФото: Городок.City
Останній шлях
Після служби всі рушили до місцевого кладовища, де на Алеї Слави, під звуки військового салюту, похоронили відважного воїна.
— Це була людина невелика зростом, але з дуже великим серцем. Він загинув за нас, за нашу Батьківщину. Йшов відважно, не боячись війни. Знав, що може не повернутися. І справді, 12 грудня, під час відбиття штурмових дій противника поблизу населеного пункту Яковлівка, що на Донеччині, його серце перестало битися. Він помер на місці від осколкового поранення в голову і руку, а його тіло дивом вдалося знайти аж через три місяці. Сьогодні його рідні нарешті змогли його поховати, — відмічає сестра-монахиня Олена, яка викладала катехизу у полеглого воїна.
Фото: Городок.City
Нагадаємо, Віталій Ясінський вважався зниклим безвісти. Лише у березні цього року його рідні дізналися сумну звістку. Він був другою дитиною у багатодітній сім’ї, де виховувалося четверо синів та донька. Брати Віталія Ясінського — також військові.
