Знайомство
Спекотний день переходить у теплий вечір. Сонце заходить за обрій і, ніби жартуючи, посилає нам яскраві промінчики. Вони ніжно відображаються у повільних хвилях річки Збруч. На берегах цієї річки розташоване невеличке, але прекрасне і дуже старовинне містечко Сатанів.
У центрі містечка стоїть чепурна хатинка. Вона вся розмальована українськими орнаментами. З будинку виходить молода і красива жінка та кличе на смачну вечерю свого чоловіка і трьох чудових синів. Всі сідають за стіл і обговорюють, як пройшов день.
Господиню звати Ірина Чиж. Вона не тільки хороша господиня, а ще й талановита художниця петриківського розпису. Дивиться Ірина на синочків і згадує своє дитинство. Ще коли була маленькою, любила слухати мамині розповіді про безмежні степи України, про свій рідний край, про ліси. Любила слухати казки про природу. Любила спостерігати за гронами калини, за квітами соняшників.
— Мама завжди садила багато квітів біля будинку і ми разом дивилися та дивувалися тому, як вдало природа змішувала жовті та червоні кольори в осінньому листі, зелені та лимонні — у весняній траві, — пригадує жінка.
Любила малювати Іринка з раннього дитинства. Скільки себе пам'ятає, пензлик був її найкращим товаришем. Малювала все: природу, квіти, котиків, маму, братика.
— Я пірнала у світ прекрасного і забувала про все на світі, — продовжує сатанівчанка. — Мама завжди мене підтримувала, адже також любила малювати. Та і по татовій лінії у нас були художники.
Закохана у мистецтво
Петриківським розписом Ірина Чиж почала займатися 4 роки тому. Народне малярство закохало її перехідним мазком, коли один колір повільно переходить в інший та створює новий мазок.
— Моєю першою наставницею стала чудова і талановита людина Ольга Черьомушкіна, — розповідає Ірина. — Під її керівництвом створені мої перші роботи — розписані дошки й тарелі. А одного разу Ольга запропонувала мені взяти участь у конкурсі зі створення календаря з петриківським розписом. Цілий місяць я працювала над ним. Квіти мені вдавалися прекрасні, а птахи ніяк не виходили.
Та Ірина не здалася навіть тоді, коли довелося за ніч все переробити. І тоді її птахи вийшли особливо гарними — наче чарівні жар-птиці, які прилетіли з невідомих країн. Це була перша перемога майстрині. Календар був надрукований у журналі.
Визнання
Після тієї події роботи майстрині мандрують світом. Тепер вони є в Італії, Німеччині, Новій Зеландії.
Нещодавно в санаторії у Сатанові відпочивала волонтерка-реабілітолог з Нової Зеландії, яка в Хмельницькому допомагає нашим воїнам після контузії. Вона заїхала в гості до Ірини й придбала її роботу — синьо-жовту синицю, яка згодом поїхала в Нову Зеландію.
А ще тепер Ірина проводить цікаві майстер-класи у Сатанові. Вона навчає людей малювати квіти та дивовижних птахів. На її заняттях буває близько 40 людей, але вона всім приділяє увагу і навчає виводити елементи петриківського розпису.
— Та найголовнішим своїм завданням вважаю прищепити любов до всього українського, дати можливість відчути кожному, що ти є нащадок могутньої нації з багатою культурою, — стверджує жінка.
Підтримка найрідніших
Як розповідає Ірина, все їй вдається завдяки підтримці сім'ї. Чоловік завжди допомагає у її починаннях. Разом вони збудували прекрасну майстерню, яку художниця теж розмалювала петриківським розписом. Чудові квіти розмістились біля вікон і радують око кожного сатанівчанина і гостів міста. А прекрасний український козак з миловидною посмішкою запрошує перехожих у гості.
Будинок Ірини Чиж також весь у петриківському розписі. Намальовані великі соняшники додають настрою, а коні на стінах другого поверху немов би промовляють, що український народ є вільним, сильним, незалежним і незламним.
Робота для громади
Але розписані не тільки будинок і майстерня Ірини Чиж. Вона також прикрашає петриківським розписом Сатанів. У центрі біля селищної ради є велика карта України у синьо-жовтому кольорі. Це робота Ірини, над якою вона працювала чотири дні. Фарби було придбано за грантові кошти, які залучила мешканка села Юринці Алла Дахновець.
— Малювати на вертикальній стіні було важко, та й сама стіна була нерівна. Спекотне сонце сліпило очі, — пригадує Ірина. — Проте я знала, що ця робота має не тільки прикрашати наше містечко, а й символізувати незламний дух українського народу.
«ВжеВази» — артефакти війни, перетворені Іриною на декоративні речі побуту.Фото: Городок.City
Багато робіт майстриня виставляє на аукціони для допомоги ЗСУ. Розмалювавши гільзи, вона зібрала понад 10 тисяч гривень. І продовжує малювати щодня. А ще радо передає досвід дітям — Ірина Чиж працює в Сатанівській школі мистецтв, де вчить діток малювати.
А ще в Ірини є мрія: вона хоче розмалювати церкву в петриківському розписі.
Одна з останніх робіт, на якій зображений півень — охоронець дому, вісник хороших новин. Фото: Facebook
До слова, як розповідає майстриня, у Петриківському розписі кожен елемент несе своє значення. Півень — це охоронець дому, вісник хороших новин. Наші предки малювали його на печах, при вході в будинок. «Цибульки» — символ сімейного добробуту, павичі — сімейного шлюбу. Ластівка відображала весну, тепло, віщувала сімейний добробут, лелека — віщий птах, жар-птиця — птах щастя, світла та гармонії. А головним елементом розпису є дерево життя.
