Він віддав життя за Батьківщину
22 липня у селі Завадинці, що на Городоччині, попрощалися із загиблим Героєм Олександром Моцним. Йому назавжди буде 41.
Вдома
Спекотний літній день. Жовті соняхи та ялинкові гілки, що лежать по узбіччю дороги, вказують шлях до подвір’я родини Моцних. Люди групками стоять перед парканом, деякі витирають хусткою сльози. Під тінню арки, обвитої виноградом, — труна. Вона закрита. Мати Олександра Моцного пані Тамара низько схиляється над нею, ніби намагається обійняти сина востаннє…… А загиблий Герой у військовій формі, з автоматом у руках, привітно посміхається з фотографії, що стоїть поруч з іконою та свічкою…
Рідні прощаються з загиблим Героєм.Фото: Городок.City
Незгасна надія та єднання в горі
Тривожна звістка про зникнення Олександра надійшла ще 16 вересня 2024 року. Відтоді він вважався безвісти зниклим. Та рідні не втрачали надії. Його молодша сестра Інна активно шукала брата — об’єдналася з дружинами та сестрами інших бійців 214-го батальйону, які теж не виходили на зв’язок.
Коли підтвердилась інформація про загибель Олександра поблизу населеного пункту Костянтинівка на Донеччині, найближчі родичі зниклих побратимів приїхали підтримати родину Моцних.
Рідні зниклих безвісти бійців 214-го батальйону.Фото: Городок.City
— У біді ми всі об'єдналися. Коли трагічна звістка приходить у якусь із родин, ми завжди їдемо підтримати, — говорить Тетяна Заліско, чоловік якої досі вважається зниклим безвісти.
Спогади, викарбувані в серцях
Попрощатися з Олександром Моцним прийшли рідні та друзі, сусіди та вчителі, які знали його змалечку.
— Альоша, як ми його називали, з дитинства був дуже спокійним, врівноваженим і надзвичайно працьовитим, — пригадує Людмила Рожко, близька подруга матері. — Батьки постійно на роботі: мама на фермі, тато на тракторному стані. А Альоша і за меншою сестричкою Інною, і за господарством доглядав. Знав, коли й чим тварин нагодувати, сам усе встигав. Завжди був надійним, добрим хлопцем.
— Дуже совісна була дитина, — додає Галина Бігун, колишня вчителька зарубіжної літератури. — Слухняний, добрий, однокласники його любили. І не вагаючись, на початку серпня 2024 року, пішов захищати Україну. Загинув як справжній герой. Ми його пам’ятатимемо. І його вчинок — також.
Олександр Моцний служив у механізованій роті однєї з військових частин ЗСУ.Фото: Городок.City
Проводжаючи Героя в останню путь, люди стали в довгу колону за військовими, які несли фото Олександра та державні прапори. Жалобна хода пройшла від батьківської хати до місцевого кладовища.
— Для нашої громади це велика втрата, — зазначає староста Анжела Варшавська. — Зараз настав такий час, що майже кожен день вмирають молоді хлопці, цвіт нації. Ті, хто мав би жити, створювати родини, ростити дітей. А ми щодня маємо нову трагедію, новий материнський плач.
У Олександра залишилися батьки, молодша сестра та племінники. Найменший з них народився вже після загибелі дядька — у червні цього року. Його назвали Олександром — на честь Героя.
