Прощання з Дмитром Чайкою
У селі Лісогірка мати поховала свого єдиного сина — Дмитра Володимировича Чайку. Його життя обірвала війна 22 червня. В останню путь воїна проводжали всією громадою — з почестями, сльозами та молитвами.
Пам'ятне фото Дмитра Чайки. Фото: Городок.City
Історія воїна
Дмитро Чайка народився 5 грудня 1973 року і все життя прожив у рідній Лісогірці. Він був єдиною дитиною у родині. Хлопця виховували мати та бабуся, адже батько залишив сім’ю, коли Дмитро був ще зовсім малим.
— Знаю нашого Дімку з самого дитинства, — згадує сусідка Ганна Федорович. — Він зростав слухняним хлопчиком, навчався у Лісогірській школі, потім закінчив профтехучилище й став чудовим зварювальником. У селі такого більше не було. А ще він був дуже добрим сином: усе робив для мами — і прибирав, і готував, і по господарству допомагав. Його любили всі — і діти, і дорослі.
Дмитро працював зварювальником, часто безвідмовно допомагав односельцям. Сусіди пам’ятають його спокійним, життєрадісним, завжди готовим підтримати словом і ділом.
— Він був доброю, чуйною, світлою людиною. Ніколи нікого не образив, — говорить Анжела Варшавська, староста Лісогірки. — Як тільки почалася війна, він разом із другом Віктором Лабою першим пішов до військкомату. Мобілізували його вже у лютому 2024 року.
Дмитро служив у складі однієї з військових частин Збройних сил України на Луганщині. 22 червня 2025 року його життя обірвалося під час виконання бойового завдання.
Остання дорога
Додому «на щиті» Дмитро Чайка повернувся 30 червня. Траурний кортеж із тілом Героя провезли вулицями Шевченка, Грушевського та Степана Бандери, де люди утворили живий коридор пам’яті. Літургія за упокій душі воїна відбулася у храмі Святого Йосифа. Месу очолив настоятель храму о. Домінік Яцков. Разом з ним молилися священники з різних конфесій Городка.
Після цього похоронна процесія рушила до Лісогірки. На подвір’ї рідного дому воїна з ним востаннє попрощалися близькі та сусіди. Над домовиною розгорнули великий синьо-жовтий стяг. Гімн України, що лунав у цей момент, ще раз нагадував усім, за що Дмитро віддав своє життя.
Захисника поховали на місцевому кладовищі, де також спочиває його бойовий побратим і друг Віктор Лаба. З рідних у Дмитра залишилася лише старенька мати, якою нині опікується похресниця.
Дмитро Чайка став сьомим полеглим воїном із Лісогірки. Ще двоє місцевих воїнів мають статус зниклих безвісти, а двоє — після полону повернулися додому й продовжують боронити Україну.
