Вшанування пам'яті воїна
16 вересня минув рік від дня, як перестало битися серце Олександра Вікторовича Моцного із села Завадинці. Городоччанин довгих 10 місяців вважався зниклим безвісти. У липні 2025 року він повернувся додому «на щиті».
Пам'ятне фото Олександра Моцного.Фото: Городок.City
Історія захисника
Олександр Моцний народився 4 січня 1983 року в селі Завадинці на Городоччині. Він ріс серед полів, праці й родинного тепла. У 1989 році хлопчик переступив поріг Завадинецької школи, де минули його дитячі і юнацькі роки, сповнені відкриттів, дружби та перших життєвих уроків. Учителі згадують його як вихованого, дисциплінованого учня, який однаково старанно брався за навчання і за допомогу батькам у господарстві.
— Альоша, як ми його називали, з дитинства був дуже спокійним, врівноваженим і надзвичайно працьовитим, — пригадує Людмила Рожко, близька подруга матері воїна. — Батьки постійно на роботі: мама на фермі, тато на тракторному стані. А Альоша і за меншою сестричкою Інною, і за господарством доглядав. Знав, коли й чим тварин нагодувати, сам усе встигав. Завжди був надійним, добрим хлопцем.
Після закінчення місцевої школи у 1998 році Олександр продовжив навчання у Великояромирській середній школі, а згодом здобув професію шофера в Лісоводському аграрному ліцеї.
Після служби в армії працював у Києві: спершу на будівництві, згодом — в охоронних фірмах. Попри міське життя, він завжди поспішав у рідне село, щоб допомогти батькам і побачити близьких.
У серпні 2024 року Олександр знову одягнув військову форму. Служив солдатом у механізованій роті 214-го окремого спеціального батальйону. З перших днів проявив мужність, відданість і силу духу. Вірність Батьківщині була для нього не гучними словами, а справжнім сенсом життя.
В останній розмові з рідними він сказав, що вирушає на позиції і зателефонує, коли буде можливість. Але 16 вересня 2024 року зв’язок із ним обірвався назавжди. Десять місяців рідні жили в надії, що він живий. Та в липні 2025-го експертиза ДНК підтвердила найгірше — Олександр загинув у бою поблизу Костянтинівки на Донеччині. Його життя обірвалося на одному з найнебезпечніших напрямків фронту — Покровському. Воїну був усього 41 рік.
Прощання із захисником біля рідної домівки. Фото: Городок.City
У Олександра залишилися батьки, молодша сестра та племінники. Найменшого назвали на честь загиблого дядька — Олександром.
