Будинок Милосердя в селі Гелетинці
Пахне свіжоспеченим хлібом і м’ятою. У великій кімнаті грає тихий радіо-приймач — старенькі сидять біля вікон, розмовляють, усміхаються. Тут, у Будинку Милосердя в селі Гелетинці, час іде по-іншому: спокійніше, добріше, тепліше.
Саме тут уже дванадцятий рік поспіль літні люди знаходять не лише дах над головою, а й людяність, увагу й любов. Керує цим місцем Олександр Дорощак — людина, для якої ця робота давно стала покликанням.
— Це справа мого серця, — говорить він. — Ми пережили чимало непростих ситуацій, але маємо безліч світлих моментів. Наше головне завдання — щоб старість наших мешканців була гідною, теплою і спокійною.
Дім, у якому ніхто не самотній
5 березня 2013 року Будинок Милосердя відкрив свої двері для перших мешканців. Відтоді тут оселилися десятки бабусь і дідусів, які з різних причин залишилися без близьких.
Фото: Олександр Дорощак
Сьогодні у закладі проживає 47 людей. Кожен має свою історію — хтось колись був учителем, хтось працював у колгоспі чи на заводі, а хтось пережив війну і втрату рідних.
Їм допомагає невелика, але віддана команда — місцеві жителі села Гелетинці. У зміні — кухар, дві санітарки, дві прибиральниці та лікар. Вони не просто виконують обов’язки — вони стали для підопічних частиною родини.
— У нас тут усе, як у великій сім’ї, — усміхається одна з санітарок. — Ми разом снідаємо, говоримо, святкуємо дні народження. А головне — слухаємо. Бо людям у віці це найцінніше: коли їх чують.
Кухар готує домашні страви, від запаху яких пахне дитинством. Прибиральниці створюють чистоту й затишок, лікар уважно стежить за здоров’ям кожного. А директор щодня обходить усі кімнати — питає, як спалося, чи нічого не болить.
— Головне, щоб вони відчували, що не самі, — каже Олександр Сергійович. — Ми прагнемо, щоб кожен знав: про нього пам’ятають і дбають.
Тепло сердець і пісня, що лікує
У Будинку Милосердя часто бувають волонтери та небайдужі люди. Хтось привозить солодощі чи теплі речі, хтось просто приходить поговорити або заспівати.
— Наші бабусі й дідусі дуже люблять співати, — усміхається директор. — Це дає їм радість і сили. Після таких зустрічей у будинку ще довго чути пісню — наче саме життя звучить.
Тепер у закладі мають нову мрію — облаштувати затишну кімнату для спільного відпочинку. Там мешканці могли б збиратися разом, пити чай, згадувати минуле, читати, співати, просто бути поруч.
— Ми шукаємо ресурси, щоб створити це місце, — говорить Олександр Дорощак. — Бо бачимо, як людям важливо мати куточок, де вони можуть відчути єдність і спокій.
Дім, де живе любов
Будинок Милосердя в Гелетинцях — це не притулок і не лікарня. Це дім, де панує людяність. Дім, у якому старість — не вирок, а новий етап життя, наповнений турботою й теплом.
— Ми віримо, що старість може бути світлою, якщо поруч є добрі люди, — каже директор. — І поки тут горить світло, поки хтось готує сніданок, прибирає, тримає за руку — доти є життя.
