10 років тому
Сьогодні ми часто називаємо енергетиків «воїнами світла». Після атак вони виїжджають ремонтувати пошкоджені підстанції, працюють під звуки сирен і ризикують потрапити під повторні удари. Це реальність 2025 року.
Хоча й десять років тому спокійно не було. Лише тоді світла здебільшого не було через негоду та сильний вітер. Стара, але надійна автовишка або всюдихідний ГАЗ-66 виїжджали в темряву. Це була тиха, майже непомітна боротьба зі стихією. Про таких людей рідко говорили в новинах. А втомлені від очікування мешканці, в яких не було світла, часто зустрічали їх докорами: «Де ви так довго були?». Енергетики мовчки бралися до роботи.
А найбільшою винагородою, як розповідали самі працівники РЕМ, була дорога назад — коли в темряві одне за одним загорялися вікна будинків. Це означало, що кілька годин роботи на холодному вітрі були недаремними: у домівки поверталися світло й тепло, а життя знову входило у звичний ритм.
Сьогодні все інакше. Виїзди стали небезпечнішими, відповідальність — важчою, а ціна помилки — надто високою. Енергетики працюють уже не лише проти стихії, а й проти свідомого зла. Вони знають, що після першого вибуху може бути другий, але все одно повертають світло — бо за кожною лінією електропередач стоять лікарні, домівки, життя.
Та попри це, дещо лишилося незмінним. Це тиша зосередженої роботи, мозолясті руки і те саме внутрішнє відчуття, коли знову загоряються вікна. Світло, як і раніше, означає надію.
У день професійного свята енергетиків згадаймо 2015-й — рік, коли вони без гучних слів і камер просто робили свою справу. І подякуймо їм сьогодні — за витримку тоді й за мужність тепер. Бо саме завдяки цим людям світло в Україні не згасає навіть у найтемніші часи.
