Прощання з Героєм
14 січня Городоцька громада у скорботі зустріла на щиті свого земляка — Мельника Олега Вікторовича, захисника України, який загинув у війні з російським агресором. Олег був родом із села Дахнівка. Саме там воїн знайшов свій вічний спочинок.
Біда у селі
Тихо капають сльози на білий сніг, час від часу чутно тяжке зітхання. Люди мовчки прямують до храму. Куди йти – знають всі місцеві, для немісцевих дороговказами є гілки зеленої хвої на шляху.
Похорон Олега МельникаФото: Городок.City
– У наше село прийшла біда… У це просто неможливо повірити, — каже Павло Садовський, староста сіл Немиринці та Дахнівка.
Його очі наповнюються сльозами, а клубок у горлі не дозволяє вимовити більше жодного слова. Спрямовуючи погляд у небо крізь височенні ялинки, вкриті білим інеєм, він шукає в собі сили продовжити. Це вдається не відразу.
– Він загинув за наше майбутнє, за нашу землю, за наше спокійне життя в тилу, — тихо говорить Павло Павлович. – Осиротіли троє неповнолітніх дівчаток – його доньок. Я не знаю, як вони будуть далі жити. Та ми старостатом допомагатимемо родині, чим зможемо. Доки будемо жити.
Похорон Олега МельникаФото: Городок.City
Мовчати неможливо
Мороз цього дня пронизує не лише повітря — він торкається кожного серця. Говорити важко, та мовчати неможливо. Односельці загиблого воїна з болем визнають: сьогоднішнє прощання — останнє, що вони можуть зробити для нього у цей день тут, на землі.
– Сьогодні ми проводжаємо хорошого хлопця — молодого, доброго сина, надійного друга. Неймовірно боляче усвідомлювати, що за право жити у своїй Україні ми платимо таку шалену ціну. Це страшна втрата не лише для рідних — для всієї громади, для кожного з нас. Світла пам’ять Героям, — каже Марія Шпак, батько якої був хрещеним загиблого Захисника.
Спогади про захисника
Олег Мельник родом із села Дахнівка Немиринецького старостату. Саме там він зростав, навчався, формувався як людина.
– Олег був дуже хорошою слухняною дитиною, — розповідає тодішня директорка школи Любов Садовська. – Ніколи ніяких до нього питань не було. Хоч і з навчанням в нього не дуже складалося, але він старався. Мав багато друзів, любив рибалку. І завжди охоче допомагав старшим: міг нарубати дрова, принести продукти чи воду бабусям у селі. Був комунікабельним, уважним до людей, допомагав батькам.
Ольга Кохан, однокласниця загиблого ГерояФото: Городок.Сity
— Ми навчалися разом до дев'ятого класу, бо далі ми поступили вчитися, — пригадує Ольга Кохан, староста класу. – Але можу сказати, що ми виросли разом. Він був доброю, добродушною людиною. Пам’ятаю, як узимку йшли до них у гості, застрягали в снігу, поперевертали торти… Тоді зими були не такі, як зараз. Снігу було дуже багато, як у нас кажуть, фоси. Це були живі, теплі спогади.
Після закінчення школи Олег поїхав до Хмельницького, де навчався у професійному училищі, здобув фах, одружився. На жаль, життя з першою дружиною в нього не склалося, але в них народилася прекрасна донечка. У другому шлюбі в Олега народилося дві донечки, близнятка. І він завжди залишався відповідальним батьком і сином. Часто приїздив до батьків, допомагав їм, підтримував. Та війна перекреслила всі плани — 26 грудня 2025 року під час виконання обовʼязків військової служби городоччанин загинув.
– Олег добровільно пішов захищати не тільки свою родину, не тільки своє рідне село, де він виріс, де він зростав, не тільки свою громаду, але й всю Україну, — сказала односельчанка Леся Стебло. – І дуже боляче дивитися, як гине цвіт нашої нації через російську агресію. Олег зі своєю енергією, зі своєю любов'ю до життя мав би творити, мав би ростити дітей, підтримувати своїх батьків, які дуже ним пишаються та дуже його люблять. І сьогоднішні події — це чергове нагадування нам, якою ціною ми живемо, якою ціною ми ходимо нашими вулицями, якою ціною ми можемо називатися українцями. І наше завдання — підтримувати батьків, підтримувати родину, яка сьогодні втратила найцінніше — це життя близької людини та пам'ятати про тисячі хлопців і дівчат, які життя віддали за Україну, за незалежність, за майбутнє нашої держави.
Прощання з Героєм розпочалося з поминальної служби у церкві в селі Немиринці. Після богослужіння траурна процесія вирушила до рідного села воїна Дахнівка, де за три кілометри, на місцевому кладовищі, Олег знайшов свій вічний спочинок. Там звучали слова вічної пам’яті та вічної слави Герою, який віддав життя за нашу землю, за майбутнє України, за майбутнє своїх дітей. За роки неоголошеної російсько-української війни це перше поховання у селі.
