Спогади
Тихо сідає сонце за обрій. У селі Курівка — вечірній спокій. Чути лише пташиний щебет і голоси дітей, які не поспішають розходитись по домівках. На краю села, біля лавки, сидить Анжела Сосніцька. Вона дивиться на хлопчаків і згадує час, коли всі її діти були вдома, коли війна ще не розділяла родини, а слово «втрата» не мало такого болючого змісту. У неї було п’ятеро дітей — чотири сини і донька Катруся. Тут завжди було людно й весело. Так минали її щасливі роки.
Дитячі роки Богдана
Сосніцький Богдан Анатолійович народився 15 червня 2000 року в селі Курівка на Городоччині, у багатодітній родині. Сім’я жила дружно, підтримувала одне одного. Рано пішов із життя батько, і вся відповідальність за п’ятьох дітей лягла на мамині плечі.
Анжела з дитинства привчала дітей до праці. Богдан ще малим пообіцяв: коли виросте, зробить усе, щоб мама не знала нестатків. І ці слова не залишилися просто дитячою обіцянкою.
Фото: Архів родини
У Курівській загальноосвітній школі Богдан був прикладом для інших — спокійний, чесний, справедливий, працьовитий.
— У класі було лише четверо дітей, і вони трималися, як одна сім’я. Богдан часто казав, що зробить усе, аби мама була щасливою. Він справді багато працював і завжди допомагав родині, – згадує учителька.
Ще у старших класах хлопець посадив власний сад і доглядав його за всіма правилами. Мав пасіку, утримував кролів, разом із чоловіком сестри доглядав за худобою. Господарство вів відповідально, без шкоди для землі. Зароблені кошти віддавав у сім’ю. Богдан не любив багато говорити — він більше робив.
Після школи вступив до технікуму, згодом служив в армії. Мав «золоті руки»: добре розбирався в техніці, ремонтував автомобілі.
Фото: Архів родини
Військовий шлях
На початку повномасштабного вторгнення Богдан перебував на заробітках в Угорщині. У цей час двоє його старших братів — Анатолій та Андрій — уже були на фронті.
— Як я можу тут залишатись? Мої брати воюють, а я маю ховатись за кордоном? — сказав він колегам. — Я теж іду захищати Батьківщину.
Богдан добровільно повернувся в Україну і став до лав Збройних сил. Був на складних напрямках, не раз дивився смерті в очі. Попри все, вірив у перемогу і тримався разом із побратимами, з якими став однією родиною.
— Ми служили з Богданом в одній роті. Це був справжній патріот, — розповідає його побратим Едуард. — Він любив свою землю і свідомо її захищав. Він знав, куди йде. Козак обрав свій шлях. Плакати за його вибір мають право лише рідні. А наш обов’язок — пам’ятати і пишатися ним.
Трагічна звістка
27 січня 2023 року в Курівку прийшла чорна звістка. Молодший сержант Богдан Сосніцький загинув під час виконання бойового завдання. Ворожий снаряд влучив у бліндаж.1 лютого Героя привезли додому. Заупокійна служба відбулася в місцевому храмі.
Прощання з Героєм
У день похорону над селом лунали тривожні дзвони. Вулиці Курівки були переповнені людьми — рідними, односельцями, побратимами, жителями громади. Вони стояли мовчки. Хтось витирав сльози, а хтось тихо повторював: «Який він був добрий…».
Богдану було лише 22 роки. За місяць до загибелі він одружився. Але, на жаль, щастя подружжя тривало не довго.
