Життя, обірване війною
5 лютого городоччанину Артему Гончаруку мало б виповнитися 40 років. Проте війна зупинила його життєвий лік на позначці 37. Воїн загинув 7 лютого 2023 року. У переддень третьої річниці загибелі захисника його пам’ять вшанували на площі Героїв Майдану в Городку.
За кілька хвилин до початку заходу небо над містом розітнула повітряна тривога — гучне нагадування про війну, яка щодня забирає життя і не відпускає навіть у хвилини пам’яті.
Городоччани розгорнули великий Державний Прапор України та прапор із фотографією загиблого Героя Артема Гончарука. Крижані краплі дощу падали на полотнища, мов застиглі сльози — такі ж були й в очах рідних воїна. Дружина Артема Наталія прийшла вшанувати пам’ять чоловіка разом зі своїми батьками.
Під час заходу звучав Гімн України, а присутні хвилиною мовчання віддали шану воїну. Після цього рідні захисника поклали квіти до стели пам’яті «Це моє небо, це моя земля», на якій закарбоване ім’я Артема Гончарука та інших воїнів із Городоцької громади, які приєдналися до небесного війська.
Рідні Артема Гончарука у Стели Пам'яті.Фото: Городок.City
– Сьогодні мало б бути свято — сміх, обійми, свічки на торті… А ми стоїмо в тиші зі сльозами, говоримо з небом і вчимося жити з порожнечею, яка ніколи не зникне. Наш дім пам’ятає твій голос. Наші серця — твоє тепло. А наш син росте з болем, який не мав би знати, — болем втрати свого татка, — написала на своїй сторінці у Facebook дружина полеглого воїна Наталія у день його народження.
До вшанування пам’яті долучилися і небайдужі містяни. Мешканець Городка Віктор Серба зазначив, що такі зустрічі — це передусім борг живої пам'яті.
Віктор СербаФото: Городок.City
— Такі спомини — це наш святий обов’язок. Ми маємо можливість жити у рідному місті лише завдяки подвигу тих, хто зупинив ворога. Слів завжди буде замало, тому ми підтримуємо наше військо ще й духовно. У санктуарії Святого Антонія наша спільнота з перших днів великої війни щодня єднається у молитві Розарію за перемогу. Віра і пам’ять — це те, що робить нас сильнішими, — сказав чоловік.
Історія захисника
Артем Анатолійович Гончарук народився пʼятого лютого 1986 року в Хмельницькому. Навчався у Городоцькій ЗОШ з польською мовою навчання, яку закінчив у 2003 році. Саме там він сформувався як відповідальний, спокійний і відкритий юнак, якого й досі з теплом згадують однокласники та вчителі.
Зі своєю майбутньою дружиною Наталією Артем познайомився на випускному вечорі. У 2011 році вони створили сім’ю і прожили разом 11 щасливих років. У подружжя народився син Вадим.
Після школи Артем вступив до Київського авіаційного технікуму. У 2004 році був призваний на строкову службу до Державної прикордонної служби України — проходив підготовку в навчальному загоні у Черкасах. Після демобілізації повернувся до Хмельницького та продовжив службу у військовій частині Національної академії ДПСУ імені Богдана Хмельницького.
Повномасштабна війна застала Артема на роботі в Києві. На початку березня 2022 року він став до лав Збройних сил України. Його бойовий шлях проліг через Львів і Черкаси, а згодом — через найгарячіші точки фронту на Донеччині, зокрема Авдіївку.
Старший солдат Артем Гончарук був командиром автомобільного відділення взводу забезпечення артилерійського дивізіону однієї з військових частин ЗСУ у складі 110-ї окремої механізованої бригади. Побратими згадують його як сміливого, безстрашного воїна і зразкового командира.
Для підлеглих Артем був не лише керівником, а й наставником: навчав військової справи, дбав про побут, забезпечував усім необхідним. Навіть у зоні бойових дій знаходив можливість подякувати волонтерам і ділився допомогою з іншими підрозділами.
Востаннє вдома Артем був у грудні 2022 року — приїхав у відпустку, аби зробити подарунок дружині та синові до Дня святого Миколая. Він був надзвичайно турботливим чоловіком і батьком, для якого родина завжди залишалася найвищою цінністю.
7 лютого 2023 року Артем Гончарук загинув під час виконання бойового завдання поблизу Авдіївки Покровського району Донецької області. Йому було 37 років. До останнього подиху він залишався вірним військовій присязі та українському народові.
Поховали Героя 15 лютого у Городку. Містяни на колінах зустрічали траурний кортеж, віддаючи останню шану захиснику. Біля будинку, де мешкав Артем, зібралися рідні, друзі, однокласники, вчителі та сусіди.
У Городку пам’ять про загиблого захисника увічнили на Стелі Пам’яті. На його честь названа одна з центральних вулиць міста, а Артему Гончаруку присвоєно звання «Почесний громадянин Городоцької міської територіальної громади» (посмертно).
