Навіки 22
Третього березня на площі Героїв Майдану в Городку зібралися рідні, побратими та містяни, щоб вшанувати пам’ять Микити Вишневського — молодшого сержанта 22-ї окремої механізованої бригади, який загинув у бою на Харківщині. Йому було 22 роки. Родом із Маріуполя, свій останній спочинок він знайшов у Городку — місті, де створив сім’ю і планував майбутнє.
Історія воїна
Микита Вишневський народився шостого жовтня 2002 року в Маріуполі. У п’ять років залишився без батьківського піклування й виховувався у прийомній родині. Здобув фах автослюсаря, згодом переїхав до Львова. Там багато читав, самовдосконалювався і займався спортом — боксом і вільною боротьбою. Друзі згадують, що саме в спортивному середовищі за спокійний характер і виваженість він отримав псевдо «Вишня».
У березні 2024 року Микита став на захист України. Службу розпочав у роті охорони в Коломиї. Згодом закінчив школу пілотів і з червня 2024 року у складі 22-ї окремої механізованої бригади служив командиром відділення ударних безпілотних авіаційних комплексів.
Побратими згадують, що навіть у короткі перепочинки він навчав інших працювати з дронами. Під час відпустки, виконуючи обов’язки головного сержанта роти, постійно тримав зв’язок із підрозділом — цікавився, чи вистачає пального, спорядження, чи все необхідне є на позиціях.
Щастя, обірване війною
Із Городком Микиту пов’язало кохання. 19 січня 2025 року він одружився з городоччанкою Юлією. Та сімейне життя тривало не довго.
Третього березня 2025 року молодший сержант, командир відділення ударних безпілотних авіаційних комплексів Микита Вишневський загинув у бою на Харківщині. 11 березня городоччани провели воїна в останню дорогу. Поховали Героя у Городку на Алеї Слави.
Вшанування памʼяті захисника
У річницю загибелі Микити Вишневського городоччани зібралися на центральній площі громади, щоб вшанувати його пам’ять. Коли звучала історія воїна, близькі не стримували сліз.
— Дуже непростий день. Рік тому ми отримали трагічну звістку — загинув наш Микитка. Він став для нас другою дитиною, нашим синочком. Ми його щиро любили й любимо досі. Микита був світлою людиною, понад усе любив Україну і мріяв бачити її вільною, — пригадує Оксана Дроник, теща загиблого воїна. — Він щодня телефонував, розпитував про школу, в якій я працюю, про дітей. Коли вперше приїхав у Городок, одразу пішов до учнів — говорив із ними про навчання та війну. Мав приїхати у відпустку й навчати хлопців керувати безпілотниками… Та загинув. Йому назавжди 22… Це велика втрата для нашої родини, але ми віримо, що він віддав життя недаремно.
Оксана ТалалайФото: Городок.City
— У такі складні часи дуже важливо підтримувати одне одного, допомагати рідним і дякувати кожному захиснику за оборону нашої країни та нашої землі, — зазначила Оксана Талалай, яка разом із колегами-вчителями Городоцького ліцею №4 долучилася до вшанування пам'яті полеглого воїна.
Завершився захід вшанування памʼяті Героя покладанням квітів до Стели Памʼяті «Це моє небо. Це моя земля», де закарбовані імена воїнів Городоцької громади, які поповнили лави небесного війська.
