Історія педагогині
Вона ще у сьомому класі точно знала: буде вихователькою і житиме лише у Городку. Щоправда, був період, коли юнацький максималізм взяв своє — Аліні здалося, що педагогіка «це не круто» і вона вирішила стати поліцейською. Та мама, знаючи непосидючу вдачу доньки, лагідно порадила: «Тобі це не пасуватиме, спробуй себе з дітьми».
Сьогодні Аліна Ярошевська — асистентка вихователя у дитсадку «Казка» і її ранок розпочинається з найтеплішого привітання у світі. Малеча, яка тільки вчиться вимовляти складні імена, навипередки біжить до неї з вигуками «Коколаївна!» або зовсім казковим «Микомай!» замість «Миколаївна».
Від бешкетниці до вчительки
Аліна — корінна городоччанка. Навчалася у Городоцькому ліцеї №3. Згадує, що в дитинстві була справжньою «дзиґою» — неслухняною, бешкетною і неймовірно активною. Жодне шкільне свято не проходило без її участі.
Після школи дівчина вступила до Хмельницького національного університету. Пандемія та війна змусили більшість студентів сидіти вдома на дистанційці, але коли навчання ставало очним — Аліна не шукала орендовану квартиру в Хмельницькому. Щодня вона сідала в автобус і їхала на пари з Городка, бо переконана: вдома — найкраще.
Фото: Архів Аліни Ярошевської
Уроки Жищинецької практики
Перший професійний виклик чекав на неї під час практики у селі Жищинці. Аліні дали восьмий клас. Різниця у віці з учнями була зовсім невеликою, і підлітки намагалися спілкуватися з нею «запанібрата».
— Мені було складно, здавалося, що вони мене не сприймають серйозно, — пригадує дівчина.
Ситуація змінилася, коли вона почала викладати у п’ятикласників. Аліна миттєво зрозуміла – щоб діти слухали, їх треба зацікавити. Вона створювала яскраві презентації, придумувала інтерактивні ігри і малечі це подобалося.
«Казка», де народжуються інновації
Після закінчення університету йти до школи Аліна не хотіла, її серце підказало інший шлях — дошкільнята. Коли в садочку «Казка» з’явилася вакансія асистента вихователя, Аліна вирішила ризикнути. Перший робочий день випав на 45-річчя закладу. Колеги прийняли дівчину так тепло, що вона одразу відчула себе на своєму місці.
— Спершу було важко з паперами, я це не дуже люблю. Але діти — це зовсім інше. Вони неймовірні! Вони вчать мене помічати те, на що ми, дорослі, не звертаємо уваги: як сонечко нагріло стіну, як повзе жучок чи розпускається перша квітка, — ділиться Аліна.
Зараз 21-річна фахівчиня — інноватор у групі «Метелики». Вона не просто доглядає за малечею, а впроваджує технології майбутнього. За допомогою штучного інтелекту Аліна генерує картинки, анімує відео та створює пісні.
Особливе місце в її роботі займає хлопчик із особливими освітніми потребами, яким вона опікується. Аліна збирає його досягнення у портфоліо: фіксує кожен успіх, а за допомогою ШІ перетворює звичайні фото на казкові сторінки, де дитина стає головним героєм мультфільму.
Дім, вишивка та мрії про мир
Попри те, що багато молоді мріє про мегаполіси чи закордон, Аліна свій вибір зробила. Її не лякають скромні зарплати освітян. Дім для неї — це місце сили. У вільний час вона не «зависає» у соцмережах, а вишиває, читає книги або працює над новими проєктами для своїх вихованців.
Цього року вона планує вступати на магістратуру, щоб стати професійним логопедом-дефектологом. Каже, що хоче допомагати дітям долати труднощі, бо кожна дитина має бути почутою.
А ще Аліна дуже чекає на перемогу. Її вітчим зараз захищає українське небо на фронті. Разом із мамою вони часто не сплять до світанку, тримаючи в руках телефони. Вони чекають лише одного дзвінка — коли зв’язок нарешті з’явиться і рідний голос скаже: «Усе гаразд».
Коли Аліна йде містом, її впізнають. Нещодавно в черзі до лікаря маленький хлопчик вигукнув на весь коридор: «Коколаївна!». Для неї це і є те саме «круто», про яке вона мріяла у школі.
