«Пейзажі пам’яті»
Після вимушеного переїзду з Херсонщини 72-річний художник Валерій Івченко оселився на Городоччині та поступово повертається до творчості. Частину своїх робіт він зумів вивезти з окупації — сьогодні їх уже можна побачити у Городоцькому краєзнавчому музеї.
Як мистецтво стало справою життя
Валерій Івченко зізнається: у дитинстві не мріяв стати художником, хоча малювати подобалося йому ще зі школи. Та у молоді роки на перший план вийшов спорт — чоловік серйозно займався вільною боротьбою та навіть ставав чемпіоном області й міста.
Валерій ІвченкоФото: Городок.City
— У школі я мав гарні оцінки з фізкультури, співів і малювання. Але тоді мистецтво не сприймалося як професія, — пригадує він. — Як і всі хлопці, хотів бути сильним, займався спортом. У 1971 році став чемпіоном області, у 1972-му — чемпіоном міста з вільної боротьби.
Згодом через проблеми зі здоров’ям спорт довелося залишити. Тоді Валерій почав працювати на суднобудівному заводі в Херсоні, де несподівано для себе відкрив зовсім інший світ — світ художників.
— Під час обідньої перерви всі йшли грати в доміно чи карти, а я — у майстерню до художників із редколегії. Мені було дуже цікаво дивитися, як вони працюють, — розповідає чоловік.
Саме там він уперше почав вчитися працювати з фарбами, писати плакати й ходити на етюди разом із професійними митцями.
— Коли я звільнявся із заводу, колеги подарували мені етюдник і сказали: «Якщо не будеш малювати — воно тебе мучитиме». І ці слова я пам’ятаю все життя, — каже художник.
Пізніше Валерій Івченко переїхав працювати у село Веселе на Херсонщині. Там спершу був зварником, а згодом став художником-оформлювачем у місцевому радгоспі. Саме тоді мистецтво остаточно стало головною справою його життя.
Пленери і виставки
З роками Валерій Івченко дедалі більше занурювався у творчість. Хоча професійної художньої освіти так і не здобув, постійно навчався у колег та багато працював самостійно. Особливе місце у його житті займали пленери Херсонщиною та спілкування з професійними художниками.
— Згодом я почав ставитися до малювання відповідальніше. Мій товариш із Берислава, український художник і педагог Василь Артемович Боженко, який здобув освіту на художньо-графічному факультеті Одеського державного педагогічного інституту імені К. Д. Ушинського, якось сказав мені: «Валеро, годі балуватися, давай серйозніше». Ці слова дуже вплинули на мене. — згадує митець.
Художник-самоук Валерій Івченко під час мистецького пленеру біля Вежі Вітовта на Херсонщині. Світлина з архіву ЦКР «Тотем».Фото: Facebook
За його словами, художники щороку виїжджали на пленери по всій Херсонщині — у Горностаївку, Берислав та інші місця з особливою природою й історією. Часто жили там по десять днів, а за проживання розраховувалися власними картинами.
Художники у Новокаховській картинній галереї ім. Альбіна Гавдзінського: Валерій Івченко (ліворуч), його наставник Василь Боженко та друг Володимир Гончаренко, 2021 рік. Фото: Картинна галерея ім. Альбіна Гавдзінського.Фото: Facebook
За роки творчості художник провів близько дванадцяти персональних виставок. Його роботи зберігалися у музеях, закладах культури та приватних колекціях Херсонщини.
Війна і переїзд
Повномасштабне вторгнення росії кардинально змінило життя митця. Валерій Івченко родом із села Веселе поблизу Новокаховської ГЕС — території, яка від початку війни постійно перебувала під обстрілами. Через небезпеку чоловік разом із дружиною спершу переїхав до селища Новорайськ, подалі від Каховського водосховища. Однак згодом і там стало небезпечно.
— Коли почало прилітати вже й у Новорайськ, ми зрозуміли, що треба виїжджати. І зробили це вчасно, бо зараз там набагато страшніше. Люди бояться навіть заїхати чи виїхати, — говорить художник.
На Хмельниччину Валерій Івченко потрапив завдяки волонтерам Червоного Хреста.
Валерій ІвченкоФото: Городок.City
— Їхали ми дві доби. Спочатку переночували на Миколаївщині, потім була пересадка в Умані, а далі вже їхали швидкими допомогами. Так ми й опинилися тут, — розповідає чоловік. — У Городку маємо хороших знайомих, які прихистили нас у Лісогірці. Тут нас дуже тепло прийняли.
Під час переїзду художнику вдалося забрати лише частину картин. Більшість робіт залишилися вдома — в окупації.
Картини, які залишилися вдома
Валерій Івченко зізнається: залишати власні роботи було не менш боляче, ніж покидати дім.
— Картини — вони як діти. Мені було дуже боляче залишати їх там, — говорить чоловік. — Перед виїздом я спеціально розділив роботи: частину залишив у хаті, частину — у веранді. Думав, якщо будинок згорить, то, може, хоча б щось уціліє.
Частину картин художник пізніше випадково знайшов через інтернет. Деякі роботи, які перебували у музеях та установах культури Херсонщини, росіяни вивезли з окупованих територій.
— Роботу «Козак Мамай» знайшли у Сімферополі, іншу картину — в москві на виставці викрадених робіт із Херсонщини, — розповідає Валерій Івченко.
За його словами, про одну з викрадених картин йому повідомили працівники Херсонського художнього музею імені Шовкуненка, які впізнали роботу за авторським підписом. Наразі цими питаннями займаються відповідні служби. Втім, найбільше чоловік переживає навіть не через матеріальну цінність полотен, а через втрату частини власного життя й пам’яті про рідний край.
Нові друзі
У Городоцькому музеї про художника Валерія Івченка дізналися завдяки працівникам Центру надання адміністративних послуг, куди переселенці зазвичай звертаються насамперед після переїзду. Саме там звернули увагу на нового мешканця громади й розповіли про нього працівникам сфери культури.
Сергій ЩурФото: Городок.City
— Коли побачили його роботи, зрозуміли, що це дуже цікавий і самобутній митець, — зазначив заступник начальника відділу культури, національностей, релігій та туризму Городоцької міськради Сергій Щур. — На жаль, графік виставок у краєзнавчому музеї розписаний на тривалий час наперед, тому організувати повноцінну персональну виставку одразу немає можливості. Водночас ми вже плануємо її на наступний рік. А зараз кілька робіт художника представлені в музеї як інтер’єрна експозиція, щоб городоччани та гості громади могли познайомитися з творчістю нового для Городоччини митця.
Сьогодні у Городоцькому краєзнавчому музеї можна побачити кілька полотен Валерія Івченка. Переважно це пейзажі зі старою архітектурою, яку художник особливо любить, а також робота із бузком, створена під враженням від весняного цвітіння.
Нові пейзажі і віра в людей
Зараз Валерій Івченко поступово знайомиться з Городоччиною та вже працює над новими картинами. Каже, що природа Хмельниччини суттєво відрізняється від півдня України, тож тепер він по-новому відкриває для себе місцеві краєвиди.
— Тут зовсім інша природа, інший ландшафт. Я зараз малюю Лісогірку, але це буде не просто пейзаж, а художній образ цього місця, — пояснює митець.
Водночас художник особливо тепло відгукується про людей, які підтримали його після переїзду, та про нове середовище, в якому він тепер працює.
— Мене дуже вразило, як нас тут прийняли. У Городку прекрасні люди, гарне місто, чудовий музей. Для художника музей — це другий дім, місце, де можна прихистити свої картини, — говорить Валерій Івченко.
Попри пережите, митець уже створив кілька нових робіт, присвячених війні, однак поки не поспішає їх показувати публіці — для цього, каже, потрібен час і внутрішнє осмислення.
— Війна не пройшла повз мене — вона пройшла крізь мене, — зізнається художник. — Але триматися допомагає віра: в Бога, в Україну і в людей. Бо на моєму життєвому шляху трапляються дуже добрі люди. І тут, на Хмельниччині, теж.
