Надія для тих, хто чекає
5 липня у Сатанові під час щотижневої акції «Об'єднані надією» на підтримку родин військових, які вважаються зниклими безвісти, жителі громади урочисто зустріли свого земляка Івана Волощука, який повернувся з російського полону.
Іван Волощук — військовослужбовець 109-ї окремої бригади територіальної оборони. Із перших днів повномасштабного вторгнення він брав участь в обороні Маріуполя, зокрема заводу «Азовсталь». 12 квітня 2022 року під час бойових дій захисник потрапив у російський полон, де провів майже чотири роки. За цей час його утримували, зокрема, на території окупованої Сартани та в таборах Мордовії. Додому військовий повернувся 11 квітня 2026 року в межах обміну військовополоненими.
Зустріч, що почалася з людської мрії
Урочисту зустріч земляка на малій батьківщині ініціювала сатанівчанка Оксана Бурячек. Жінка не зі слів знає, як важко чекати близьку людину з війни, не знаючи її долі. Вона є постійною учасницею акцій родин зниклих безвісти захисників та активно допомагає пораненим військовим у Хмельницькому обласному госпіталі. Саме там вона познайомилася з Іваном, який проходив лікування та реабілітацію після звільнення.
Іван Волощук та Оксана Бурячек.Фото: Городок.City
— Коли ми везли Івана з госпіталю додому, запитали, про що він найбільше мріє. Інші хлопці говорили про яблуко чи ще щось, а він відповів, що чотири роки мріяв скуштувати вареники з рибою. Я кухар-кондитер, але ніколи раніше не готувала такої страви, тому вирішила здійснити його мрію, — розповідає Оксана Бурячек. — Також він сказав, що за чотири роки жодного разу не їв куті. Паску вже куштував, а куті — ні. Тому ми приготували й кутю. Хочеться, щоб хоча б маленькі мрії наших захисників здійснювалися. Це потрібно робити для кожного, хто повертається з полону. Ми не маємо мовчати про них. Вони пережили надзвичайно важкі випробування й заслуговують на нашу увагу, підтримку та вдячність.
Іван згадує, що вареники з рибою, якими його пригостила бабуся — жителька місцевості, де точилися бої, — стали його останньою домашньою стравою перед російським полоном.Фото: Городок.City
Саме з цієї особистої історії народилася ідея організувати для Івана теплу зустріч у рідному селищі. До неї долучилися ветерани Сатанівської громади, учасники акції «Об'єднані надією», представники місцевої влади та небайдужі жителі.
За п'ятнадцять хвилин до загальнонаціональної хвилини мовчання вони утворили живий коридор, яким Іван Волощук разом із дружиною пройшов до місця проведення акції. На знак вдячності за захист України земляки подарували йому вишиванку-оберіг, ікону та український прапор.
Подякувавши громаді за теплий прийом, Іван звернувся до родин українських військових, які досі перебувають у російському полоні.
— Я дякую кожному, хто сьогодні прийшов. Дякую громаді за підтримку і за ці святі обереги. Бути вдома — це найбільше щастя. Але зараз я хочу звернутися до всіх українських матерів, дружин і сестер, чиї сини, чоловіки та брати досі перебувають у російському полоні. Я знаю, як вам невимовно важко. Знаю цей біль невідомості. Але благаю вас — не здавайтеся, не опускайте рук, — сказав він. —Там, у полоні, ми чуємо й відчуваємо ваші молитви. Саме віра в те, що нас чекають удома, не дає нам збожеволіти й допомагає вижити. Ваші сини обов'язково повернуться. Головне — чекайте, боріться за них тут, на волі, говоріть про них на весь світ. Україна поверне кожного. Вірте у своїх рідних так само, як моя мама і дружина вірили в мене.
Символ для тих, хто чекає
Після виступу Івана учасники акції попросили його залишити автограф на синьо-жовтому прапорі. Надалі з цим прапором вони планують відвідувати інших звільнених із полону військових, сподіваючись отримати бодай якусь інформацію про своїх рідних, які досі вважаються зниклими безвісти.
— Попросили Івана залишити на прапорі свій підпис — як символ віри й надії для всіх, хто ще чекає своїх рідних. Ми розуміємо, що війна триває і попереду ще багато випробувань. Але поки є віра — є й надія. Дякуємо всім, хто щонеділі приходить на наші акції, підтримує нас і не дозволяє забути про полонених та зниклих безвісти, — сказала Алла Мартинюк, чоловік якої вважається зниклим безвісти з 2023 року.
Повернення дає надію
Серед учасників акції були не лише жителі Сатанівської громади. Підтримати земляків приїхали й родини військових із Городка, які вже майже два роки щосуботи виходять на акцію «Зниклі безвісти — не означає забуті». І для городоччан, і для сатанівчан історія Івана Волощука стала ще одним підтвердженням того, що навіть після довгих років очікування повернення можливе.
— Я вже три роки чекаю сина, який зник безвісти під Бахмутом. Нічого про нього не знаю. Щодня прошу Бога, щоб повернув мені дитину. Кожна мама хоче знати, де її син, — говорить Людмила Огородник.
— Я виходжу на ці акції, бо чоловік моєї сестри зник безвісти. Сьогодні це вже сьома акція, в якій я беру участь. Такі заходи дуже важливі. Вони нагадують людям про тих, хто досі не повернувся додому, і про родини, які щодня живуть в очікуванні. Ми не маємо звикати до війни чи забувати про цих людей, — каже Любов Літвінова.
Сатанівчани зазначають, що готові щотижня виходити на акції, доки не знайдеться кожен український захисник, чия доля сьогодні невідома.
— У нас є «Дошка надії», і я мрію, щоб кожен, хто зараз на ній, одного дня сам зняв свою фотографію й сказав: «Я повернувся. Я живий. Я поруч зі своєю родиною», — сказав фахівець із супроводу ветеранів Руслан Зеленков, який бере участь у кожній акції.
За інформацією Сатанівської селищної ради, станом на 5 липня 2026 року зниклими безвісти вважаються 42 військовослужбовці громади. Саме заради них і їхніх родин у Сатанові щотижня проводять акцію «Об'єднані надією». Повернення Івана Волощука стало для учасників зустрічі ще одним нагадуванням: навіть після багатьох років неволі дорога додому залишається можливою.
