Заради перемоги
Майже щодня у будинку культури села Велика Левада збираються місцеві жительки. На кілька годин відкладають домашні справи, беруть до рук смужки тканини й стають біля великої рами. Тут вони плетуть маскувальні сітки для українських захисників, заготовляють трав'яні чаї та збирають допомогу для військових.
Навколо цієї справи односельців об'єднали сестри Оксана Скворцова та Анжела Пліш. Оксана працює операційною медичною сестрою у Городоцькій лікарні, її старша сестра Анжела — бібліотекаркою у Великій Леваді. Те, що починалося як ініціатива кількох людей, з часом перетворилося на волонтерську спільноту, до якої нині долучаються мешканці різного віку.
Сітки і трав'яні чаї
Як розповіла Оксана Скворцова, спершу активістки їздили плести сітки до Городка, долучившись до команди волонтера Романа Ющишина, який нині служить у війську. Та постійно добиратися із села до міста й назад було складно.
Оксана СкворцоваФото: Городок.City
— Ми попросили Рому, щоб він допоміг нам із рамкою. Він усе організував, привіз її та матеріали. Так ми почали плести сітки вже у себе в селі, — розповідає Оксана Скворцова.
Ще один напрям роботи волонтерок — заготівля трав'яних чаїв для захисників. Цю справу Анжела Пліш розпочала у 2022 році, долучившись до ініціативи городоцьких бібліотекарів. Спочатку разом із юними читачами сільської бібліотеки вона збирала лікарські трави і передавала у Городок, де формували чаї для військових. Згодом увесь процес налагодили безпосередньо у Великій Леваді.
Анжела ПлішФото: Городок.City
— У 2023 році ми вже самі почали тут різати трави, пакувати й відправляти. Зараз дітей у селі мало, тому працюємо переважно з жінками. І сітки плетемо, і трави заготовляємо, — розповідає Анжела Пліш.
Крім того, у Великій Леваді сушать кріп і петрушку, які потім передають «Чорниводським господиням». Зелень волонтеркам із сусіднього села відвозить чоловік Анжели Віктор Пліш. Він же зробив для жінок спеціальне пристосування, яке полегшує подрібнення трав.
Бо разом — сила
Ініціатива сестер-волонтерок знайшла підтримку серед односельців одразу, як тільки вони розмістили оголошення про це у місцевих пабліках. Однією з перших активісток підтримала їхня мама Олена Маслянко, яка й нині працює поруч із доньками.
— Приїхала одного разу Оксана з чергування і каже: «Мамо, підемо сітки в'язати». Я кажу: «Та куди там, я не вмію». А вона: «Будеш різати. Не вмієш — навчишся». І з того часу почали, — усміхається пані Олена. — Мені вже 74 роки. Майже щодня приходимо сюди на дві-три години. Навчилися і працюємо. Я все життя була вчителькою, працювала завучкою у школі. Багато моїх вихованців зараз на фронті. Шкода мені тих дітей. Тому треба їм допомагати.
Серед тих, хто майже щодня приходить до будинку культури, — Галина Кучер. Її онук 11 місяців був на війні, отримав поранення і нині проходить реабілітацію у Сполучених Штатах Америки.
Галина КучерФото: Городок.City
— Я хочу допомогти воїнам. Ми колись зібрали в селі 24 тисячі гривень, відправили 15 посилок нашим захисникам. А потім дізналася, що тут сітки плетуть, і вирішила також допомагати, — розповідає жінка.
Олена Момонт теж відкладає домашні справи й приходить до волонтерок. Її онук майже два роки вважається зниклим безвісти.
— Усе залишаємо і йдемо сюди. Треба допомогти. Майже щодня приходжу, і в суботу також, — говорить пані Олена.
Для Ніни Коробейко ця робота давно стала звичною. Каже, спочатку плести було важко, але з часом руки звикли.
— Немає тут ніякої особливої технології. Люди показали — ми навчилися. Спочатку було тяжко, а тепер уже звикли. Просто є таке розуміння: треба. І все. Бо це треба, — каже жінка.
До дорослих долучаються й діти. Онуки волонтерок допомагають плести маскувальні сітки, навчаючись змалку підтримувати тих, хто боронить країну.
Наймолодші волонтери Великої Левади.Фото: Городок.City
Від початку роботи волонтерської спільноти у Великій Леваді городоччанки сплели понад 70 маскувальних сіток. Скільки пакетів із трав'яними чаями та іншої допомоги відправили військовим, жінки вже й не рахують. Найчастіше допомогу відправляють у підрозділи, де служать жителі їхнього села — переважно на Харківський, Сумський та Донецький напрямки.
— Наші жителі дуже організовані. Хтось збирає трави, хтось приходить плести сітки, хтось допомагає з передачею. Працюємо разом, тому що разом ми — сила, — говорить Оксана Скворцова.
