Згадували Героя на площі Героїв Майдану
22 жовтня у Городку вшанували пам’ять захисника Руслана Павлуцького. Він два роки вважався зниклим безвісти, а в жовтні 2025 року надійшла страшна звістка — Герой загинув у бою.
У похмурий четвер рідні, знайомі та городоччани зібралися на площі Героїв Майдану. Зі сльозами на очах та квітами в руках вони хвилиною мовчання та виконанням Державного Гімну України вшанували пам’ять Руслана Павлуцького.
Прослухавши історію його життя та бойового шляху, присутні поклали квіти до стели пам’яті «Це моє небо. Це моя земля».
Історія захисника
Руслан Павлуцький народився 26 вересня 1998 року в селі Верхнє Водяне Рахівського району Закарпатської області. У 2004 році разом зі старшим братом Віталієм переїхав до батька Анатолія в село Новий Світ Городоцької громади. Тут Руслан виріс і закінчив школу.
Староста Новосвітського старостинського округу Оксана Стецюк знала Руслана ще з дитинства. Згадує його як щирого, спокійного та спортивного хлопця, який виріс справжнім патріотом.
— Він був справжнім воїном. Ми всі його пам’ятаємо і будемо пам’ятати вічно, — сказала Оксана Стецюк.
Десант був його мрією
На початку січня 2023 року Руслан розпочав військову підготовку в 199-му навчальному центрі Десантно-штурмових військ. Після бойового злагодження продовжив службу гранатометником в 82-й окремій десантно-штурмовій бригаді ЗСУ, мав позивний «Локі». Із липня 2023 року воював на Запорізькому напрямку, брав участь у штурмових операціях поблизу Роботиного та Вербового.
Батько захисника Анатолій Павлуцький після звістки, що син зник безвісти, не покладаючи рук шукав його. В день вшанування він розповів, що син добровільно вирішив стати на захист України. Хоча рідні намагалися його відмовити, Руслан давно мріяв служити саме в десантно-штурмових військах.
— Побратими згадували, що Руслан не боявся йти вперед, завжди приходив на допомогу та був готовий підтримати товаришів. За хорошу підготовку й відповідальність його навіть планували направити на сержантські курси, — розповідає Анатолій Павлуцький.
Після загибелі сина Анатолій підтримує зв’язок із його побратимами. Вони час від часу телефонують і цікавляться справами родини.
«Він думав про всіх, а не про себе»
Тітка захисника Ольга Григор’єва зі сльозами згадувала племінника. Каже, Руслан змалку був добрим і завжди ставив потреби інших вище за власні.
— Він готовий був прийти на допомогу всім і кожному. Він, як і багато наших хлопців, віддав своє завтра, щоб ми мали своє сьогодні, — поділилася Ольга Григор’єва.
22 жовтня 2023 року поблизу села Вербове Запорізької області Руслан прийняв свій останній бій. Коли більшість його побратимів були поранені й евакуйовані, він залишився з кількома військовими, продовжив обороняти позицію та відмовився здатися ворогу. Руслан загинув у бою.
28 жовтня 2025 року Руслана Павлуцького поховали на кладовищі в селі Новий Світ.
За особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України — нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно), а також посмертно присвоєно звання «Почесний громадянин Городоцької міської територіальної громади».
Герою назавжди залишилося 25 років.
