Перші картини малим творив на шпалерах, а тепер оживляє дерево. Історія художника з Городка
Як художник із Городка повернувся до улюбленої справи після десятилітньої перерви, і навчився вдихати життя у мертву деревину
Сьомий під’їзд, п’ятий поверх. Піднімаюся до квартири городоцького художника. Заходжу і відразу вдихаю аромат масла та акрилу. Це й не дивно, бо в першій кімнаті праворуч — майстерня Руслана Мальця.
Заходжу у маленьку кімнату. Звучить аудіокнига «Джерело», автор Айн Ренд. У правому куті переобладнаної дитячої кімнати у старому кріслі сидить митець, зосереджено вдивляється у полотно і навіть не зауважує, що до майстерні хтось увійшов.
Одягнений у червону футболку, спортивні штани і сірий фартух, художник схожий на райдугу — весь вкритий кольоровими плямами від фарби. Із кишень стирчать пензлики, у лівій руці ганчірка, в яку майстер витирає руки, а у правій — пензлик, яким Руслан творить черговий шедевр.
Художник у творчому процесі Фото: Городок.City
«Поки не отримаю бажаний результат, не встану з крісла»
Навколо художника розкидані тюбики з фарбою, пензлики, ємності з якоюсь рідиною або розчинами і — палітра, на яку він щойно витиснув декілька кольорів свіжого масла.
Праворуч Руслана — його роботи. Одні складені вертикально, інші — горизонтально. Мій погляд привертають якісь штахети, що лежать на підлозі. Та ні — це, виявляється, не штахети, а також роботи майстра. Ловлю себе на думці: «Добре, що вчасно промовчала і не запитала художника, що це. Була б образила…». А тих штахет тут понад десяток.
«Руслане, чи можна з Вами поспілкуватися?» — обережно запитую.
«Зрозуміла», — сказала я подумки і вийшла із кімнати. Іду довгим коридором. Із кухні виходить мати митця пані Валентина. Ввічливо вітається і запрошує мене на чай.
Історія мистецького шляху
За чаєм дізнаюся про Руслана багато цікавих речей. Зокрема те, що у дитинстві сьогодні вже 39-річний художник був неабияким бешкетником. А ще завжди мав гарне почуття гумору. Мріяв стати клоуном. І навіть пробував себе у цій ролі — на сцені Городоцького будинку культури, коли старша сестра Оксана готувалася до чергового виступу.
— А малювати Руслан почав у ранньому дитинстві. Перші витвори мистецтва зображував на шпалерах, — усміхається мати митця. — Ох, як я тоді сердилася на нього... Дякувати Богу, потім, у п’ятому класі, син пішов у Городоцьку дитячу художню школу.
І там хлопчик закохався у мистецтво. Малював він завжди і всюди, навіть під час шкільних уроків. Його мати пригадує, що вчителі спочатку сердилися, але згодом змирилися. Казали: нехай малює, можливо, колись таким чином зароблятиме кошти на життя. Ці слова були пророчими…
Я попила чаю зі свіжоспеченими пряниками, поспілкувалася з пані Валентиною, і нарешті до нас вийшов Руслан. Задоволений і щасливий. Запрошує поглянути на те, що вийшло. Іду з ним до майстерні.
«Ого! Як можна таке написати?!» — ледь стримую емоції.
Робота на завершальному етапі
Руслан посміхнувся і розповів історію свого мистецького шляху…
— Любов до мистецтва мені спершу прищеплювала вчителька художньої школи Оксана Фурлет. Вона для мене була наче друга мама. Навчала класти перші штрихи, знайомила із мистецтвом та допомагала віднаходити себе у ньому.
Прикладом наслідування для Руслана на той час був чоловік улюбленої вчительки Анатолій, який згодом теж став навчати юного художника.
У 15-річному віці Руслан вступив до Косівського коледжу прикладного й декоративного мистецтва (далі — ККПМ) на відділ художнього розпису. Цей навчальний заклад розширив світогляд молодого митця і дав нове бачення і розуміння мистецтва. Там він вивчав усі тонкощі рисунку, живопису та композиції.
Руслан із куратором групи Романом Лучком під час навчання у Косівському коледжі - пленер на природіФото: Городок.City
Після закінчення ККПМ я навчався рік у коледжі імені Труша, що у Львові, і у 2001 році вступив до омріяної Львівської національної академії мистецтва на факультет художнього скла, де навчався 6 років, — розповів Руслан Малець.
За десять років - жодної картини
А потім художник раптом зупинився. За 10 років — жодної картини. Навіть не підходив до полотна. Не мав натхнення, не хотів чи не мав можливості — про це він не хоче говорити. Каже: «Нехай ця історія залишиться за кадром».
Фото: Городок.City
Повернувся Руслан до улюбленої справи три роки тому
«Що надихнуло?» – питаю.
І все знову розпочалося. Руслан самостійно опанував нові техніки мистецтва. Хотів писати по-особливому. Не так, як усі. Довго шукав себе. Згадував, як працювати із фарбою, шукав кольори, які йому подобаються найбільше. Навчився малювати чорно-білі портрети. І, нарешті, придумав, чим буде вирізнятися серед інших талановитих художників України — штахетками.
— Тепер спокійно не можу пройти повз старий дерев’яний паркан. Відразу думаю, скільки робіт можна на ньому написати, — каже художник…
Руслан зазначає, що саме структура дерева найкраще підкреслює написане зображення, яке немов оживає. Цього не можна сказати про полотно.
Найчастіше на дошках пише жіночі фігури у стилі «ню». Вважає, що краса жінки багатогранна і вічна. Цю тему можна розвивати у різних техніках і стилях.
Як зауважує городоччанин, часто пише картини, розглядаючи взаємовідносини людини з навколишнім світом. У своїх творах розкриває різні проблеми сьогодення. Переважно екологічного, психологічного, а часом і політичного характеру. І вже встиг презентувати свої роботи у декількох проектах і виставках.
Єдиний представляв Хмельниччину та Городок на виставці у Києві
Нещодавно городоччанин взяв участь у виставці-ярмарку «SkymallARTfair», яка відбулася у Києві. Виставку організували київські художники Таня Василенко і Слава Займак. Роботи Руслана організатори заходу помітили у соціальних мережах і відразу запропонували привезти свої картини на виставку.
Їх художник готував до своєї персональної виставки. Тепер вони красуються поряд із роботами 30 відомих українських художників сучасного мистецтва у залі Київського торговельного центру Skymall. Виставка триватиме до 1 травня.
І поки одні картини у Києві, Руслан готується до участі у черговому проєкті. Каже, планував персональну виставку, та поки що її переносить на невизначений термін.
До речі, на сьогодні Руслан — єдиний художник по склу у Хмельницькій області. Щоправда, у цій сфері діяльності практикується рідко.
— Це дороге задоволення, — каже художник. — І поки що у нас, на Хмельниччині, воно не набуло популярності.
Досягнення і плани на майбутнє городоцького митця
За три роки своєї мистецької діяльності Руслан написав вже близько 100 робіт. Серед них — чорно-білі і кольорові портрети, живопис на полотні, роботи на старих дошках і просто на папері. Частину своєї колекції митець уже продав, інша частина — на виставках.
І найбільша його мрія — власні картини на виставці у музеї сучасного мистецтва в Україні, якого, на жаль, донині у нашій державі немає.
— На жаль, сьогодні мистецтво у нашій країні на дуже низькому рівні. Складається враження, що чиновники зупинилися у минулому і не розуміють, що поряд із технічним розвитком розвивається і мистецтво. Так, воно агресивне, кричуще, часто незрозуміле. Але це мова сьогодення. Художники мусять кричати, щоб їх почули і на них звернули увагу. Маю надію, що колись це станеться, — говорить городоччанин.
Ще більше робіт городоцького художника можна побачити на його сторінці у Фейсбук.
