Я заходжу на перший поверх ковідного госпіталю Городоцької лікарні, надягаю захисний комбінезон, бахіли, рукавички, шапочку, респіратор. Ще мить — і буду у самому пеклі... Пройшовши два кроки, опиняюся у боксі, а далі — реанімація. Місце, де борються життя і смерть.

Якби сюди впускали кожного, то, напевно, усі люди стали більш відповідальними за своє і чуже здоров’я — завжди б дотримувалися карантинних вимог. Реанімаційне відділення переповнене. Важкохворі, киснезалежні — лежать непорушно.

Помічаю одну жінку, яка крізь кисневу маску до мене посміхається. Махнула рукою, щоб я підійшла до неї.

Цю жінку тільки вчора відлучено від ШВЛу, — каже лікар-реаніматолог Віктор Наліжитий. — Йдемо на поправку. До цього 10 днів не могла сама дихати.

А жінка пошепки, зі слізьми на очах, дякує лікарям. Просить, аби я написала про них. Каже, без них була б уже на тому світі.А жінка пошепки, зі слізьми на очах, дякує лікарям. Просить, аби я написала про них. Каже, без них була б уже на тому світі.Фото: Городок.СіtyАвтор: Наталія Попович

Поряд із нею лежить без свідомості ще одна важкохвора. Чи вона доживе до ранку — сказати не може ніхто…

Перевести подих мені вдалося на другому і третьому поверхах ковідного госпіталю. Тут якраз обхід. У деяких палатах пацієнти зустрічають мене із посмішкою.

— Я вже додому прошуся, — всміхається Зінаїда Семенівна із села Мудриголови.

— А як сюди потрапили? — запитую.

Та тиждень вдома лікувала грип, а виявилося, що це запалення... То так долікувала, що ледь витягла мене моя лікарка, дякувати Богу... А Ви напишіть про неї. Вона золотий доктор

Звісно, напишу, думаю. І фото зроблю.

А саму лікарку я буквально на декілька секунд зловила на виході із палати.

От сьогодні виписала двох пацієнтів, та вже чотирьох прийняла. Зараз саме пік захворювання, — каже Інна Слободян, лікарка-інфекціоністка ковідного госпіталю. — Ця хвиля надто важка, перебіг хвороби — непрогнозований…

Немає тут спокою ні медичним сестричкам, ні санітаркам.

Вже й ніби звикли до цього, але ті пацієнти, які поступають у нашу зміну, стають як рідні, — каже Інна Браніцька, медсестра Городоцької лікарні.

Більшість городоцьких медиків уже перехворіли на коронавірус. Але зазначають, від повторного зараження ніхто не застрахований. Тому засоби захисту для них — це так би мовити дрес-код.

— Хоч важко та незручно, але не дай Бог ще раз захворіти, — каже медсестра ковідного госпіталю Антоніна Круць, яка одна із перших серед медичних працівників минулого року захворіла на ковід.

У вересні мала двостороннє запалення. А потім син захворів. Саму хворобу він переніс нормально, та дуже важкі були ускладнення. Потрапили аж у реанімаційне відділення Хмельницької міської лікарні, — розповідає пані Антоніна.

За словами директора Городоцької лікарні Олександра Кушніра, починаючи з 8 березня, ситуація на Городоччині із захворюванням на коронавірус все ускладнюється, а хворих все більше… За попередній місяць городоцькі лікарі пролікували понад 150 городоччан.

На жаль, у березні нам не вдалося врятувати десятьох городоччан, — сказав Олександр Кушнір.

Тим часом в Україні фіксують найбільшу кількість госпіталізацій хворих на коронавірус та смертей від нього за час пандемії, повідомляють Міністерство охорони здоров'я та РНБО.

Не зменшується середня тижнева кількість хворих: вона зростає, хоча темп зростання має тенденцію до уповільнення.

У Хмельницькій області за останню добу, 9 квітня, виявлено понад тисячу нових випадків захворювання на COVID-19, із них 25 – на Городоччині.

Як зазначив директор Городоцької лікарні Олександр Кушнір, Департамент охорони здоров’я Хмельницької ОДА розглядає можливість відкриття 60 ліжок на базі Ярмолинецької лікарні. Наразі у Городоцькій лікарні, із числа всіх госпіталізованих, третина — жителі Ярмолинеччини.

Читайте нас в Google News.Клац на Підписатися