Спогади про війну
Чуємо на вулиці такий галас — аж земля гуде, і не зрозуміло, що це. Усі повибігали із будинків, дивляться - дорогою якісь солдати йдуть до сусіднього села Мудриголови. Вже за пару днів почалося пекло: постріли звідусіль, танки через долину поїхали… Ось і прийшли німці.
Так описує початок Другої світової війни на Городоччині дитина війни і прабабуся учениці Городоцького ліцею №1 Алли Войткової Антоніна Іванівна Круць.
Друга світова війна — одна із найстрашніших подій не лише ХХ століття, а й історії в цілому. Саме під час Другої світової загинуло найбільше людей за усе століття — близько 70 мільйонів осіб! Але ці страшні цифри були б іще більшими, якби не було медиків, які боролися за життя усіх поранених.
Робочий день лікарів, медсестер, медбратів і фронтових шпиталів нерідко тривав кілька діб. Одні ночами невідступно стояли біля операційних столів, інші витягували на своїх спинах із поля бою вбитих і поранених. Серед медиків було багато своїх «матросових», які прикривали поранених власними тілами від куль та осколків снарядів.
На госпіталь у селі Чорниводи перетворилася домівка прабабусі Алли Войткової.
— Прийшли головні люди у військовому, вказали на дві хати на центральній вулиці села і обладнали там медпункти, — пригадує Антоніна Іванівна. — У моїй хатині робили перев’язки та надавали першу допомогу солдатам, яких привозили із фронту, що був неподалік нашого села. Поранені надходили дуже часто. Уся хата була у військових. Вдень нам не можна було заходити до хати. Ми спали у літній кухні.
У ті роки 31 медик Городоцького району із гвинтівкою та скальпелем в руках боронили рідну землю. П’ятеро із них — лікар Ліпідус, медсестри Колеснік, Сорева, Рижа та Дідора — загинули на полі бою.
— Власне ліків у селі не було. Звичайно, були певні засоби для дезінфекції ран, але й тих було небагато. Коли закінчувалися бинти — використовували звичайну тканину. Біля нашого будинку була ціла гора із використаного ганчір’я… І хоча я була маленька, це дуже чітко пам’ятаю, — згадує старенька.
Справжній героїзм та самопожертву проявили медичні працівники у роки війни.
Коли мова йшла про порятунок життя поранених, вони без вагань віддавали свої життя.
За героїзм і мужність, виявлені у боротьбі з німецькими загарбниками, 15 медичних працівників Городоцького району було нагороджено орденами та медалями Радянського Союзу.
Історії їхнього подвигу всі різні, але всі нелегкі
У переддень Дня Перемоги пригадаймо імена тих городоччан, які із гвинтівкою та скальпелем в руках рятували життя наших солдатів.
Хірург Іван Микитович Лизун
Іван Микитович — капітан медичної служби, призваний на Балтійський флот. Був учасником у фінській війні. Через 2 роки повернувся у м. Таллін, де його застала війна. Через три місяці його частина потрапила в оточення. Перевезли Івана Микитовича у 1943 році до концтабору, пізніше — у Східну Баварію. Тут городоччанин оперував Героя Радянського Союзу, підполковника авіації О. Слєпова, над яким особливо знущалися нацисти. Видалив йому здоровий апендикс, а гестапівцям показав гангреновий апендикс (видалений в оперованого раніше француза), таким чином врятував життя герою. Понад 20 років Іван Микитович був головним лікарем районної лікарні та головним хірургом району. Його руками було врятовано тисячу людей на Городоччині.
Надія Сигізмундівна Жельська
У 1937-1939 роках навчалася у медичній школі, після закінчення якої працювала на посаді медсестри у Городоцькій районній лікарні. Вже на другий день війни була мобілізована до військового госпіталю, який був розташований у Хмельницькому (тоді Проскурів). Для Надії Сигізмундівни найважчими були бої поблизу Білої Церкви. Тоді на її очах затонув пліт, на якому перевозили машину з пораненими бійцями. Вода у Дніпрі була червоною від крові... За тридцять кілометрів від Харкова Надія Сигізмундівна потрапила у полон, з якого вона тричі тікала, але тільки черверта спроба була вдалою. Пішки подолала шлях від Харкова до Городка. Чотири рази намагалися відправити городоччанку до Німеччини.
Фросина Олександрівна Пронько
У воєнні роки була медсестрою хірургічного шпиталю, потім — фельдшеркою батальйону. Брала участь у визволенні Великих Лук, Переяслава-Хмельницького, Києва, Румунії, Угорщини, перемогу зустріла у Чехословаччині.
Зінаїда Михайлівна Басіста
Працювала у госпіталі в Києві, під її опікою були 43 палати — це понад пів тисячі хворих. На фронті виносила поранених солдатів із передової під час бою.
Антоніна Данилівна Кисіль
Навчалась у Городоцькій школі медсестер. Була мобілізована на другий день війни — направлена медсестрою на санітарний поїзд №445, який постійно потрапляв під обстріл німців. Медперсоналу тоді доводилося тягти на собі із вагонів поранених бійців. Тут вона пропрацювала аж до кінця війни.
Катерина Василівна Сержантова
На фронті була санінспектором у мінометному батальйоні.
Віра Павлівна Фанда
Народилася у с. Бедриківці. Мобілізована 1941 року медсестрою до військового госпіталю, працювала на цій посаді Віра Павлівна до квітня 1945 року (дістала контузію).
Василь Григорович Тлустий
До війни працював на Городоцькому цукровому заводі. Під час війни був санітаром на Першому Українському фронті.
Ольга Іванівна Малащук
Мобілізована до армії 22 червня 1941 року медичною сестрою у госпіталі. Демобілізувалася у 1945 році.
Надія Іванівна Михайлова
Мобілізована у перший день війни 22 червня 1941 року. Працювала медичною сестрою у польовому госпіталі. Госпіталь Надії Іванівни йшов за фронтом. Перемогу зустріла у Східній Пруссії 1945 року.
Кіра Антонівна Костилюк
До війни працювала фельдшеркою, у червні 1941 року була направлена до м. Хмельницького, де формувався автохірургічний загін.
Ганна Захарівна Царик
Закінчила школу медичних сестер, де навчалася у 1936-1938 рр. Із першого дня війни працювала у різних госпіталях, пройшла дорогами війни сім країн. День Перемоги зустріла в Австрії.
Федір Леонтійович Нестеров
Із 1942 року — санітар, санінструктор, начальник аптеки полку. Дістав поранення та контузію під час оборони Одеси.
Сигізмунд Раймондович Чайковський
У 1941 році закінчив Проскурівську фельдшерсько-акушерську школу. Мобілізований із 1944 року — працював фельдшером кавалерійського полку, санінструктором медико-санітарного ескадрону та фельдшером терапевтичного відділення медсанбату.
Микола Петрович Зозуля
Народився у с. Остапківці. Після закінчення Ленінградського військового медучилища — старший фельдшер батальйону 34 стрілецької дивізії.
Ольга Олексіївна Довга
У 1939-1940 роках навчалася у Городоцькій школі медсестер. На фронт пішла добровільно у 1941 році. Кінець війни зустріла в Батумі.
Анастасія Микифорівна Бойчук
Закінчивши акушерську школу, працювала за спеціальністю. Мобілізована 1941 року — працювала у хірургічному госпіталі.
Марія Карпівна Бевз
Добровільно пішла на фронт фельдшером артилерійського дивізіону, з яким дійшла до Одеру. Брала участь у штурмі Берліну.
Надія Федорівна Павлюк
Народилася 1921 року в селі Старе Поріччя. Навчалася у Городоцькій школі медсестер. Вже на другий день війни була мобілізована, на фронті працювала медсестрою. У Полтавській області була поранена і потрапила в полон.
Марія Петрівна Овчарова
На війні — із 1941 р. до 1944 р. Була медичною сестрою евакогоспіталю та хірургічного відділення госпіталю.
Надія Петрівна Спажук
Випускниця фельдшерсько-акушерського технікуму 1941 року. На фронті працювала фельдшеркою з квітня 1942 до травня 1945.
Марія Миколаївна Єрохіна
Учасниця війни 1941-1945 років. Працювала на посаді медичної сестри.
Володимир Степанович Кушнір
Мобілізований на фронт у 1944 році. За проявлений героїзм при форсуванні Вісли нагороджений медаллю «За відвагу». У м. Горький закінчив санітарні курси і потім прослужив у Білорусі до 1950 року. Повернувшись додому, Володимир Степанович очолював районне Товариство Червоного Хреста та школу медичних сестер.
Анатолій Феодосійович Монастирський
Закінчив фельдшерсько-акушерський технікум у 1939 році в м. Кам’янці-Подільському. Протягом 1939-1940 років був учасником фінської війни, фельдшером батальйону. Друга світова війна застала Анатолія Феодосійовича у м. Перемишель. Отримав важке поранення під Вінницею. Брав участь у звільненні Сум, Києва, Житомира, Тернополя, Львова та Варшави. Учасник штурму Берліна. День Перемоги зустрів в Одері. Після демобілізації Анатолій Феодосійович працював на посаді завідувача ФАП у селах Левада та Скіпче.
Загалом у Другій світовій війні загинуло 13 мільйонів 917 українців, із них — 113 тисяч жителів Хмельниччини. Смертю хоробрих полягли 8 тисяч 537 жителів Городоччини.
Матеріал підготовлений у партнерстві із ученицею Городоцького ліцею №1 Аллою Войтковою, яка зібрала дані про городоцьких медиків у роки Другої Світової війни.
