Історія життя городоцького «Заслуженого будівельника України»
Традиція відзначати своє професійне свято у будівельників зародилася ще з 1956 року. День будівельника у багатьох державах, що стали незалежними після розпаду Радянського Союзу, відзначається у другу неділю серпня. У 2021 році День будівельника припадає на 8 серпня.
Напередодні свята ми поспілкувалися із відомим на Хмельниччині будівельником — городоччанином Володимиром Карловичем Задворним. До слова, 13 вересня 1999 року Президент України Леонід Кучма підписав Указ, яким за вагомі досягнення у професійній діяльності, багаторічну сумлінну працю Задворному Володимиру Карловичу присвоєно почесне звання «Заслужений будівельник України».
Будівельна іскра загорілася ще в ранньому дитинстві
— Володимире Карловичу, кажуть, людина народжується вдруге, коли обирає професію. Коли ж Ви народилися будівельником?
— Своє життєве покликання бути будівельником я усвідомив під час навчання у Кам’янець-Подільському будівельному технікумі за спеціальністю «Промислове і цивільне будівництво».
Але будівельна іскра в мені загорілася, мабуть, ще в ранньому дитинстві. Коли батько із найманими майстрами будував вдома сарай, мені захотілося відтворити копію цієї будівлі. Нишком від дорослих я потихеньку почав зводити свій «об’єкт». І дядьки, побачивши моє творіння, довго чухали потилиці, дивуючись ідентичності копії з оригіналом.
Городок став рідним ще в далекому 1975 році
— Розкажіть, будь ласка, про себе.
— Я не корінний, а приїжджий городоччанин. Але для мене Городок став рідним ще в далекому 1975 році. Народився я 29 квітня 1953 року на Віньковеччині у селі Подолянка.
Мій старший брат Борис народився у 1945 році, і саме завдяки йому я поєднав своє життя з Городком: коли я завершив у грудні 1974 року військову службу, Борис працював у місцевому райвідділі міліції і порадив мені приїхати сюди, повідомивши, що вже навіть знайшов для мене роботу у Міжколгоспбуді.
Таким чином, з 12 березня 1975 року я був прийнятий на роботу майстром-будівельником Городоцького міжколгоспбуду.
Володимир Задворний (крайній праворуч) з працівниками міжколгоспбуду. 1977 р.
У новоспорудженому будинку — відразу двокімнатна квартира
— Спочатку Ви жили у брата Бориса, потім Вам, одинаку, надали у новоспорудженому будинку квартиру, причому, відразу двокімнатну. Як так вийшло?
— Тоді, а це був 1977 рік, в організації запланували будівництво багатоквартирного будинку по вул. Жовтневій (тепер Грушевського), напроти ринку. Але з різних причин спорудження будинку затягувалося. Голова райвиконкому С. М. Сандурський і начальник Міжколгоспбуду Н. Й. Лясковський запропонували мені очолити це будівництво. У разі успішного та оперативного його завершення мені пообіцяли двокімнатну квартиру, що і сталося.
Будинок, в якому Володимир Задворний отримав квартиру
— Отже, Ви були успішним молодим чоловіком, забезпеченим житлом, причому, нежонатим. Чи довго Ви холостякували?
— Зовсім недовго. В той час у Міжколгоспбуді економістом працювала молода і дуже вродлива жінка Людмила. За нею упадала ледь не половина чоловіків Городка. Не міг уникнути її жіночих чар і я. На моє щастя, симпатія виявилася взаємною і наша історія кохання триває вже більше 40 років.
За цей час ми з Людмилою Іванівною побудували будинок, посадили і виростили сад, виховали дочку Олену, дочекалися онука Руслана.
Володимир Задворний із зятем Віктором і дочкою Оленою
Об’єкти будівництва
— Які важливі для Городка об’єкти були побудовані за Вашою безпосередньою участю впродовж 70-80 років?
— Першим таким об’єктом став комплекс будівель птахофабрики з інкубаторною (яка, до речі, ще працює).
Не менш важливе місце у моїй трудовій біографії посідає спорудження комбікормового заводу, на якому відразу ж після його відкриття був проведений всесоюзний семінар.
Цех амідного жому комбікормового заводу. 1977 р.
Заводу давно немає. Та завдяки Анатолію Івановичу Битому приміщення збережені і використовуються для виробничих потреб товариства «Городоцьке».
Важко перераховувати тваринницькі комплекси, що були споруджені міжколгоспбудівцями в селах району. Адже сьогодні їх вже немає, як і району…
Будували переважно тваринницькі ферми, житлові будинки для колгоспних спеціалістів, інші виробничі приміщення. Пізніше зводили об’єкти соціально-культурного призначення: будівлі шкіл, дитячих садків…
Будував і для переселенців із зони відчуження
— Окрім того, Ви брали безпосередню участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Скільки часу Ви провели у забрудненій радіоактивними речовинами зоні?
— Без перебільшення скажу — це був найважчий період у моєму житті, наслідком якого став букет хвороб, з якими я борюся донині. А почалося усе з наказу Облагробуду, яким районні міжколгоспбуди зобов’язувалися в короткий термін сформувати бригади будівельників і відрядити їх у Чорнобильську зону для будівництва житла переселенцям із забруднених територій.
Таким чином, я із бригадою городоцьких будівельників (Валентин Бабій, Микола Карпінський, Володя Закордонець та інші) у червні 1986 року розпочали будівництво індивідуальних житлових будинків у селах Лельово, Руде, Черевач, Зрайки Володимирського району Київської області. Всього довелося мені там пропрацювати пів року.
Після реформи очолив колектив
— У другій половині 80-х 35-річного виконроба Володимира Задворного трудовий колектив на загальних зборах обрав головою вже реформованої будівельної організації під назвою «Райагробуд». Що обіцяв своїм колегам кандидат на посаду голови Райагробуду?
— Внесення мого прізвища до списку претендентів на посаду голови Райагробуду було для мене несподіванкою, тому замість програми я пообіцяв колегам тільки важку працю.
Разом із колективом Райагробуду
— Як працювалося городоцьким будівельникам у часи, коли колгоспи почали розвалюватися і стали неплатоспроможними замовниками?
— Це були надзвичайно складні часи для колективу Райагробуду і для мене, як то кажуть, новоспеченого молодого керівника. Спочатку збудували (протягом року) сучасну промбазу організації.
Одночасно здійснювали пошуки нової будівельної техніки. Для цього довелося їхати до столиці, зустрічатися з впливовими у вирішенні цього питання людьми. Таким чином я познайомився із начальником інженерних військ ЗСУ генерал-лейтенантом Володимиром Безродним, нашим земляком, уродженцем с. Кузьмин.
Завдяки йому на початку 90-х у Райагробуді з’явилася небачена до цього будівельна техніка: 12 кранів (із них два баштові), 5 автоміксерів, потужні екскаватори, автотранспорт великої тоннажності, грейдер, інша техніка.
Стосовно замовлень, то тут довелося акцент нашої будівельної уваги перенести на Городок, Війтівці та інші населені пункти Хмельницької області.
Окрім цього, ми опанували нові види виробничої діяльності. Зокрема, в Райагробуді запрацювала дільниця із газифікації, яку очолив молодий, але енергійний і кваліфікований фахівець А. В. Горват.
Саме колективу дільниці мають завдячувати мешканці Бедриковець та інших сіл району, до чиїх осель було підведено блакитне паливо.
Будівельний бум на Городоччині
— Початок 90-х, незважаючи на соціально-економічні негаразди в економіці, для Городоччини ознаменувався справжнім будівельним бумом у шляховому і капітальному будівництві. Ви були, образно кажучи, наріжним каменем цих перетворень у місті, чи не так?
— Дійсно, у Городку в 90-х з небаченим розмахом велося широкомасштабне будівництво, причому, у різних напрямках: споруджувалися багатоквартирні житлові будинки, адмінприміщення, облаштовувалися дороги, площі, спортивні споруди. Начальником штабу тих разючих перетворень у нашому місті, безперечно, став народний депутат України, а потім представник Президента у Городоцькому районі Василь Володимирович Скальський.
Тепер, ідучи містом, я з гордістю оглядаю побудовані колективом агробудівців багатоквартирні будинки по вулицях Миру, Чкалова, Київській, Гончара; величні споруди терапевтичного корпусу райлікарні, станції 2-го підйому води, будівлі центру зайнятості, податкової адміністрації, райвузла електрозв’язку.
А ще приміщення шкіл у селах Турчинці, Кузьмин, Жищинці, Купин; дитячих садків — у Новому Світі та Хоптинцях.
— Як відомо, у Городку тоді були дві болючі, фінансово затратні проблеми — гостра потреба в будівництві нового міського водозабору (старий розвалювався на очах) і спорудження багатоквартирного житлового будинку для відселення мешканців з аварійного житлового будинку по вул. Грушевського, 63 («Стара пошта»). Який внесок Ви зробили у розв’язання цих проблем і хто Вам допомагав?
— Знову допомагали нам люди, не байдужі до городоцьких проблем. Допомогу у вирішенні надали згадувані мною В. В. Скальський, О. А. Лисюк, пізніше В. А. Сандурський, а безпосередньо цим довелося займатися В. І. Лясковському і мені. Кошти на будівництво вирішили вишукувати у Міністерстві з питань надзвичайних ситуацій, адже об’єкти перебували в аварійному стані і причиною цього були підземні зсувні процеси.
На цьому етапі нам допоміг ще один знаменитий земляк, народний депутат України, генерал-лейтенант А. В. Чикал. Він звів нас із В. Дурдинцем, який очолював це відомство. Ну а далі — пішло-поїхало.
Приїжджали в Городок різні комісії, готували необхідні акти, які спрямовували до Кабміну. А потім — постанова Уряду про виділення коштів. Повірте, не так часто трапляється, щоб із Держбюджету виділялися мільйони для невеликого містечка, до того ж, відразу на два об’єкти.
І тут хочу згадати добрим словом народних депутатів України від Хмельницької області Вікентія Вінського та Івана Чижа, які особисто ходили підписувати постанову про виділення коштів до прем’єр-міністра України П. І. Лазаренка.
— Через незадовільний стан здоров’я Ви змушені були у 2002 році вийти на пенсію. Чим зараз займається «заслужений будівельник України», окрім лікування?
— Як це не прикро, лікування забирає багато мого часу. Але інколи до мене звертаються по консультацію щодо будівництва. Тоді, за можливості і сил, намагаюся допомогти людям.
Кожен із нас є будівельником
— Володимире Карловичу, існує філософська сентенція: кажуть, Бог створив життя на землі, а все останнє зробили будівельники. Виходячи з такої філософії, обґрунтуйте важливість професії будівельника.
— Скажу коротко: будівельник — професія, що виникла одночасно із людською цивілізацією. І кожен із нас є будівельником, незважаючи на обрану професію: все життя ми щось будуємо. Будуємо стосунки, будуємо плани, будуємо майбутнє, будуємо власне життя...
