Майже 30% працівників Нацполіції України — жінки. Вони на рівні з чоловіками патрулюють вулиці, мерзнуть на багатогодинних чергуваннях і ризикують собою під час викликів.
І, хоч світовий досвід свідчить, що ширше залучення жінок до роботи в органах правопорядку є ключем до скорочення насилля, наша країна все ще має чимало гендерних упереджень. Упереджень, які щодня руйнують працівниці силових структур.
Сьогодні у патрульній поліції Хмельниччини працює 67 жінок. Серед них — Анна Стрембіцька, яка шість років тому догори дригом перевернула власне життя і опанувала нову професію.
В історії для Городок.City Стрембіцька розповідає, як боролася з гендерними стереотипами і як почала працювати в Управлінні патрульної поліції у Хмельницькій області.
Батько вірив
Анна Стрембіцька стала поліцейською у 30 років. Хоча, як розповідає жінка, ніколи до цього не прагнула, і у її родині ніколи не було працівників силових структур.
— Піти у правоохоронні органи я вирішила ще у декретній відпустці. Тоді в Україні стартувала реформа системи правоохоронних органів. Певний час мене переслідував слоган від поліції: «Хочеш змін – долучайся», «Якщо ти хочеш змінити країну — тоді тобі до нас». Тож у 2015 році – на хвилі патріотизму й піднесення подала заявку.
— Він дуже зрадів і сказав, що завжди мріяв, аби його донька працювала в правоохоронних органах, — каже Анна. — Та от чоловік був проти. Мовляв, я все одно не впораюся і професія поліцейського — не для жінки. Проте, виявляється, ніщо так не мотивує, як вислови: «Ти не зможеш», «Це не жіноча справа» або «Мама не може бути поліцейською».
Поліцейські нового покоління
Межу у житті між «до» та «після» поліції Анна провела влітку 2015-го. Щоби пройти відбір у правоохоронні органи, потрібно було здати тести — виконати 60 завдань за 60 хвилин. Завдання стосувалися загального рівня знань та навичок: на логіку, знання української мови, математики тощо. Потім пройти військово-лікарську комісію.
— Саме на другому етапі відбору відсіювалося багато претендентів через стан здоров’я, зокрема чимало — через вади зору, — зауважує Анна. — Та моя окрема історія… Це третій етап — ФІЗО. Тут мені довелося докласти чималих зусиль.
На той час юна хмельничанка була у декретній відпустці. Про спорт, звісно, й часу думати не було. Та, поставивши собі мету, вона щодня почала ходити на стадіон.
— Нам, дівчатам, потрібно було здати норматив із віджимання від підлоги. А я раніше жодного дня не віджималася. Тому тренувалася постійно. Щодня по декілька разів. Бо, пройшовши два попередніх етапи, твердо вирішила довести сама собі, що зможу. Це був мій виклик самій собі.
Бойове хрещення
26 грудня 2015 року Анна прийняла присягу і в той же вечір заступила на свою першу у житті нічну зміну в патрульній поліції. Це було її бойове хрещення.
— Ми щойно виїхали на патрулювання, як одразу по рації надійшов виклик на бійку. Тоді я зрозуміла, що це все серйозно. Адже здебільшого в бійку потрапляють люди в стані алкогольного сп'яніння, які себе не контролюють і часто поводять себе провокаційно. В таких випадках доводиться застосовувати фізичну силу та спецзасоби, — пригадує Анна.
Разом з Анною в екіпажі було двоє хлопців. До речі, один із них категорично не сприймав жінку-поліціянтку.
— Він навіть схрестив пальці, коли нас розподіляли по екіпажах, аби до нього в екіпаж не потрапила жінка. Але не пощастило, — всміхається правоохоронниця. – Сподіваюся, сьогодні він змінив свою думку.
Стереотипи стимулювали
На лінії «102» Анна Стрембіцька пропрацювала рік. І скептичні погляди деяких чоловіків, які спершу ніби то придивлялись, як працюють жінки-поліцейські, стимулювали виконувати роботу ще краще.
— Згодом у нас в екіпажах відбувся такий собі негласний розподіл, — розповідає Анна. – Якщо виклик на бійку, то першими йшли в бій хлопці. Якщо потрібно загладити конфлікт чи відмовити людину від суїциду — йде жінка.
До прикладу, пригадую, як молода багатодітна мати хотіла покінчити життя самогубством та вистрибнути із вікна восьмого поверху. Поліцейських викликали учні 4 класу, які гуртом поверталися зі школи і помітили її. Жінка не хотіла спілкуватися із чоловіками-поліцейськими.
Як згодом з'ясувалося, молода мати була жертвою домашнього насильства, яке по відношенню до неї неодноразово вчиняв її чоловік. А серед поліцейських екіпажів, які приїхали на порятунок хмельничанки, лише я була дівчиною. Тож лише зі мною вона пішла на контакт і ми разом витримали до приїзду швидкої.
Та загалом зазначу, що стереотипність серед поліцейських нового покоління — вже рідкість.
Поліцейські під час відриття велосезону. До речі, Анна Стрембіцька також працювала у велопатрулі.
Усе зможу
Наразі Анна — начальниця відділу зв’язків із громадськістю Управління патрульної поліції у Хмельницькій області. І запевняє, що надзвичайно щаслива від того, що стала поліцейською.
— Працюючи у превенції, я можу достукатися до свідомості людей. Адже дуже часто вони не знають, де можна, а де — ні. Просто не знають, де межа. І я працюю над тим, аби вони це зрозуміли. Особливо наполегливо «стукаю» до дітей. Вони з дитинства мають знати, де шукати допомоги, до кого звертатися.
Анні наразі 36 років. У неї підростає 9-річна донечка, яка дуже пишається тим, що її мати — поліцейська. Але, як підкреслює правоохоронниця, саме поліція додала їй віри у себе та впевненості.
Публікацію підготовлено у партнерстві з ООН Жінки в Україні та Українською асоціацією представниць правоохоронних органів (УАППО) за підтримки Уряду Норвегії.
