Три етапи життя одного городоччанина
У 12 років він змайстрував свій перший телескоп. У 30 — поїхав навчатися у Рим, не знаючи жодного італійського слова. У моменти відчаю він кидався книгами у стіну, а рятувала його — Фйорелля. Це історія городоччанина, який декілька разів розпочинав своє життя з початку і досі робить вибір між «бути» та «мати».
Шлях до філософії через астрономію
Крокую довгим коридором Вищої духовної семінарії Святого Духа у Городку. На третьому поверсі заходжу у маленьку кімнату, розділену на чотири частини. Ліворуч розташована кухня, праворуч — бібліотека, трішки далі стоїть ліжко, а напроти нього — стіл та крісло. У крісло сідає невеликого зросту священник, який роздумує про великі речі.
Уже понад десять років у Городоцькій семінарії викладає і проживає 48-річний о. Вадим Паркін, який у XXI столітті дивиться на світ крізь призму давньої філософії. Він, як і його попередники, роздумує про буття, про Бога, про Всесвіт і про людину в ньому. Все піддає сумніву і обирає між «бути» та «мати». Досліджує тему щастя, любові та дружби. А ще вивчає метафізику зла.
Фото: Городок.City
І тут я пригадую дивний предмет «метафізика», який вивчала в інституті. Його мені викладав саме о. Вадим Паркін. А сьогодні я сідаю навпроти священника, щоб дізнатися про його шлях до філософії. Він вмощується зручніше і, дивлячись у далечінь, розповідає свою історію життя.
Хотів бути космонавтом
— Я народився і зростав у городоцькій католицькій сім’ї. Як і більшість християн комуністичних часів — потайки ходив до храму і за це отримував двійки у школі. Та навчатися мені подобалося змалечку. Із захопленням вивчав фізику та хімію. Але найулюбленішим моїм предметом у школі була астрономія, — всміхаючись, пригадує священник і дивиться на зображення планет над його робочим столом.
— Розумію, що звучить банально, — додає, — та я, як і більшість юнаків, хотів бути космонавтом і завжди мріяв про телескоп.
У 12-річному віці одна із його мрій здійснилася. Свій перший телескоп юний городоччанин змайстрував сам. Тоді хлопець вперше подивився на місяць та зорі крізь об’єктив саморобного приладу.
Тепер священник має справжній телескоп. Але мріє про більший, щоб доступніше пояснювати студентам та семінаристам теорію філософії і разом з ними дивитися на зорі.Фото: Городок.City
Космонавтом він не став
З часом погляди юнака змінилися. Космонавтом він не став. А після школи вступив до Криворізького технікуму, де навчався чотири роки на техніка-механіка. Повернувшись у рідне місто, працював на верстатобудівному заводі.
— Спершу я займався технологією обробки металів, а через пів року мене перевели у конструкторське бюро на посаду техніка-конструктора. Я багато креслив, опрацьовував різні системи кріплень для тих чи інших металів. Словом, займався конструкторським проєктуванням. Було дуже цікаво, але все одно чогось бракувало, — зауважує співрозмовник.
Шлях до священства
20-річний городоччанин, окрім проєктування, цікавився також релігією. А оскільки семінарія була неподалік, то мав нагоду часто спілкуватися із викладачами, семінаристами та тодішнім єпископом Яном Ольшанським (нині покійний).
— У такому середовищі я, звісно, задумувався про священство. І саме локальне розташування семінарії відіграло ключову роль у моєму рішенні стати семінаристом. Адже далеко їхати від рідного міста я не планував, — зізнається священник.
У семінарії городоччанин познайомився з філософією, яка допомагала йому у хвилини вагань і зміцнювала віру.
Вища духовна семінарія Святого Духа у Городку.Фото: Городок.City
Пригадуючи роки навчання, він зауважив, що не завжди все вдавалося легко. У семінарії практично всі предмети професори викладали польською мовою. Тож українцеві, знаючи польську лише поверхнево, було складно сприймати інформацію.
— Пам’ятаю, як конспектував польські слова українськими літерами… Та з часом адаптувався, здав усі іспити та був висвячений на диякона, а потім став священником і 10 місяців пропрацював вікарієм на Вінниччині.
— Чому лише 10 місяців? — запитую у священика.
— Бо єпископ вирішив, що я ще мало знаю, — жартуючи, відповідає о. Вадим, — і відправив мене на навчання до Риму. Якщо ж серйозно, то владика знав про моє захоплення філософією і запропонував мені здобути науковий ступінь, щоб, повернувшись у Городок, я міг викладати філософські дисципліни.
— І Ви погодилися?
— Так, але це рішення було непростим. Я вже двічі розпочинав життя з чистої сторінки. Спершу — як світська людина, потім — як священник на парафії. Але тут мені знову потрібно було сидіти в аудиторії і навчатися незнаною мені мовою, — зазначає городоччанин.
Навчання в Римі
Саме через мовний бар’єр навчання у папському університеті Святого Христа було для молодого священника справжнім випробуванням. Пригадуючи ті роки, він аж за голову взявся. Розповів, що найважчими були перші місяці навчання, коли на парах слухав професорів і не розумів жодного слова.
Папський університет Святого Христа у Римі.
— Був момент, коли я кидався книжками у стіни і хотів лише одного — повернутися до України. Але, взявши себе в руки, я продовжив навчання, — ділиться спогадами отець Вадим.
Священник глибоко зітхнув, а я, помітивши на стіні фото якоїсь собаки, запитую:
— Хто це?
— А це Фйорелля, — відволікшись від спогадів, священник всміхнувся. — Це італійська собачка. Одного разу вона через свою наївну довіру ледь не поплатилася життям. Її намагалися отруїти, та вона вижила і до смерті залишалася вірним другом для людини. Для нас, студентів, вона була справжньою розрадницею, — по-філософськи розповів городоччанин, дивлячись на світлину своєї улюблениці.
Повертаючись до філософії, священник розповів, що після вивчення італійської мови він просто насолоджувався навчанням в історичному Римі.
Одним із найщасливіших моментів для о. Вадима була зустріч із сьогодні вже святим папою Йоаном Павлом II.Фото: Архів о. Вадима
Священник, як і планувалося, написав наукову працю, захистив ліцензіат і, коли писав докторат, одночасно вже викладав у Городоцькій семінарії, адже викладачів тоді бракувало.
Про основні захоплення городоцького філософа-священника розповідають копії документів про захист ліцензіату і докторату, зображення планет та оригінальний барометр, які сьогодні прикрашають його робоче місце.
Живе так, як навчає
Навчає семінаристів о. Вадим і сьогодні. Як кажуть його студенти, якби всі викладачі навчали так, як городоцький філософ, то у навчальних аудиторіях вишів України ніколи не було б вільних місць.
Хоча єдиний на сьогодні доктор філософських наук із Городка не вважає себе геніальним викладачем. Він скромно зауважує, що має безліч недоліків. Одними із найбільших вважає нераціональне використання часу та розпорошення на молитві.
Варто зазначити, що о. Вадим Паркін постійно звертається до філософії і будь-яку життєву ситуацію намагається пояснити раціонально просто.
— Багато філософських ідей мали сильний вплив як на суспільство, так і на політичні устрої у різних державах. Так воно є і досі. Але, на жаль, багато людей недооцінюють мудрість та глибину філософії… — резюмував священник.
До речі, маючи великий багаж знань, він не прагне зробити великих відкриттів у науці та стати сучасним Сократом. Він просто намагається застосовувати філософію у практиці. Жити так, як навчає, адже як і його попередники, вважає, що шлях через настанови — складний і довгий, а шлях через приклади — простий і надійний.
І, перш за все, прагне пізнати самого себе. Це, на його думку, головне та найскладніше завдання кожної людини.
