Війна 2022
24 лютого — день, який навіки змінив життя України. Як би нереально у третьому тисячолітті не звучало це слово, та у нас розпочалася війна…
Сьогодні Городоччина приймає чимало людей, які приїхали із жерла війни — Харківської, Чернігівської, Київської областей — у наше містечко. Журналісти Городок.City спілкуються з ними та збирають свідчення.
Далі – монолог 53-річного харків’янина Євгена Сіваченка, який є керівником проєкту Міжнародного благодійного фонду Олександра Фельдмана.
Подих війни
24 лютого 2022 року вся Україна прокинулась в іншій реальності. Аномальній, абсурдній реальності. Наша багатоповерхівка, розташована на південно-східній околиці Харкова, однією з перших у місті відчула на собі дихання війни.
Передсвітанкову тишу розірвав гуркіт близьких вибухів. Усі зрозуміли, що обстрілюють і бомблять аеродром у Чугуєві. А вже по обіді здалеку почувся шум важкої техніки, яка наближалася до Харкова з боку Чугуєва. Було не зрозуміло, що це за техніка.
Пробувши у нашому мікрорайоні до вечора, ми вирішили перебратися вглиб міста, до батьків дружини. Щойно вибралися з мікрорайону, як за спиною залунали гучні вибухи, вечірні сутінки прорізали різкі, яскраві спалахи. Почався бій. Згодом ми дізналися, що це була одна з перших спроб російських орків прорватися у місто, але наші бійці вщент їх розтрощили.
Фото: telegraf.com.ua
Оскаженіла орда
У наступні дні оскаженіла російська орда намагалася прорватися у місто на інших напрямках. І щоразу колони ворога знищувалися нашою артилерією та «байрактарами», які стали для нього справжнім жахом. Вцілілі у пекельному вогні окупанти ганебно втікали, кидаючи важку техніку, вбитих і поранених. Деякі доволі легко здавалися у полон, і вже в перший тиждень боїв їх накопичилося чимало.
Тактичні успіхи у ворога якщо й були, то без жодних наслідків. Якось ми бачили, як трьом рашистським танкам пощастило проникнути у місто. Вони полохливо прогуркотіли вулицею повз будинок батьків. Проте далеко не проїхали, бо наші бійці спалили їх на найближчому перехресті.
Розповідали також про БТР, який «заблукав» у приватному секторі на одній з околиць нашого міста. Екіпаж зупинився лише один раз, щоб спитати у якоїсь місцевої тітоньки дорогу, але та рішуче послала загарбників у тому ж самому напрямку, куди їх раніше відправили наші прикордонники.
Фото: dw.com
Проти мирних
Не отримавши жодної підтримки з боку російськомовного населення Сходу України, ворог почав мститися йому за свою ганьбу. Розгромлений українськими захисниками у боях, зокрема, на підступах до Харкова, він змінив тактику, почавши цілеспрямовано руйнувати місто, тероризувати і знищувати мирне населення систематичними обстрілами та бомбуваннями.
Якщо перші два дні російські орки гатили по військових об`єктах, то далі під ударами опинилися житлові масиви, лікарні, школи, дитбудинки, взагалі всі об`єкти цивільної інфраструктури.
Щоразу вони обстрілюють одночасно по декілька районів міста, постійно змінюючи свій «графік» і місця ударів, щоб було неможливо встановити закономірність обстрілів.
Авіаційні бомби різних типів, реактивні «гради», «смерчі» та «урагани», балістичні і крилаті ракети, великокаліберна артилерія – усе це спрямоване проти мирних українців. На окраїнах міста – майже безперервний гуркіт, під ударами також центральні райони міста.
Крилаті ракети впали на Майдан Свободи – центральну площу міста, одну з найбільших у світі. Сильно пошкоджено й саму площу, і будівлю обласної державної адміністрації. Також постраждали будівля Харківського національного університету та нещодавно реконструйований міський зоопарк. Вбито і поранено багатьох людей, які потрапили у зону вибухів.
Бомблять безперервно
За ті дні, коли ми ще залишалися у Харкові, місто зазнало великих руйнувань. Вщент зруйнована північна частина Салтівського мікрорайону – одного з найбільших житлових масивів у Європі. Салтівку бомблять і обстрілюють ракетами майже безперервно. Зруйновано навіть місцевий храм Української православної церкви московського патріархату.
Прорвавшись до міста, ворожі літаки летять на низькій висоті, буквально між висотками. Мабуть, розраховують на те, що їх не ризикнуть збивати в житловій зоні. Крім того, і вдень, і вночі у різних місцях періодично виникають перестрілки. То наші бійці і тероборонівці відстрілюють диверсантів.
Наприклад, чоловіки і жінки зі своїми собаками долучилися до пошуків пілота збитого рашистського літака, який катапультувався у межах міста.
Дізнавшись від своїх шпигунів, що після комендантської години харків`яни утворюють великі черги біля магазинів та аптек, орки почали обстрілювати місця можливих скупчень людей.
На жаль, кількість загиблих та поранених серед мирних громадян увесь час зростає.
Фото: kh.depo.ua
У місті в різних місцях стирчать із землі хвостовики ракет, лежать нерозірвані снаряди, і їх найбільше саме там, де розташовані базари, супермаркети та аптеки. Рятувальники та сапери намагаються якнайшвидше їх знешкоджувати.
Зворотній відлік
Окупант розраховував на легку «прогулянку» Україною, сподівався на те, що російськомовне населення східних регіонів радо зустрічатиме його з хлібом-сіллю як «визволителя». Але загарбник отримав на нашій землі не те, на що розраховував, а те, на що він насправді заслуговує.
Як же погано ця лакейська орда знає наш народ! Не знає, не розуміє, а тому ненавидить. Козацький дух, незбориме прагнення українського народу до волі нікуди не зникли, і це ворога дратує і лякає.
За кілька днів українці довели так званому «старшому брату», що вони набагато перевершують його своїм духом, силою волі, завзяттям, культурою. Наша армія лупцює орків у хвіст та гриву, демонструючи високий бойовий дух, масовий героїзм, відмінний вишкіл.
Легка розправа з ненависним народом кремлівському карлику не вдалася. «Бліцкриг», на який він робив ставку, з гучним тріском провалився на очах усього світу. Відтепер час працює проти нього. Почався зворотній відлік. І все, на що він зараз спроможний, це наскрібати «по сусєкам» рештки сил для продовження війни та істерично імпровізувати.
Єдність і підтримка
Харків`яни, як і всі українці, демонструють дивовижну згуртованість, витримку, взаємопідтримку та взаємодопомогу. Треба сказати, що від самого початку у Харкові не було великої паніки. Були розпач, розгубленість, тривога, але люди намагалися вести себе спокійно і розважливо.
Десь на третій день харків`яни почали сприймати обстріли та бомбування вже як якусь звичну, хоча й дуже небезпечну і неприємну рутину прифронтового життя. Станції метро, бомбосховища та підвали будинків, особливо під час комендантської години, переповнені, але всім знаходиться місце.
Люди спілкуються між собою, допомагають один одному, діляться всім необхідним. До того ж, активно працюють волонтери, завдяки яким містяни отримують їжу, ліки, теплий одяг тощо.
Практично всі, у кого є гаджети, уважно слідкують за свіжими новинами й одразу діляться ними із сусідами. Добрі новини поширюються по естафеті миттєво, викликаючи радість, піднесення, підкріплюючи віру в нашу перемогу.
Так само уважно всі прислухаються до глухих вибухів, які доносяться ззовні. Навіть бабусі і малеча у сховищах вже навчилися визначати, чим стріляє ворог. Втім, з кожним днем кількість людей у сховищах зменшується, оскільки всі цивільні, у кого є така можливість, на прохання міської влади виїжджають з міста у більш безпечні місця.
Усі свої
Ці важкі дні всім остаточно стало зрозуміло, що мовне питання у Харкові насправді ніколи не мало такого значення, як у тому переконували містян брехливі проросійські політики. Зараз, коли наш світ чітко розділився на «своїх» і «чужих», це питання взагалі втратило будь-який сенс. Більше того, багато російськомовних містян свідомо і демонстративно переходять на українську мову спілкування.
Всі, з ким мені доводилося спілкуватися в ці дні, однаково сприймають російську орду як запеклого ворога, як окупанта, який прийшов вбивати як україномовних, так і російськомовних громадян України.
Особливо втішає те, що всі не полишають будувати плани на післявоєнне майбутнє.Фото: fakty.com.ua
Дружна родина
Отже, війна перетворила наш багатонаціональний народ на велику дружну родину, в якій один за всіх і всі за одного. Приклад Харкова переконує у цьому. Відійшли на задній план і мовні, і політичні розбіжності, зникли суперечності між прихильниками та опонентами нинішньої міської влади.
У цих складних умовах міські служби функціонують справді бездоганно, незважаючи на втому і небезпеку. Пошкодження у системі опалення, водо- та електропостачання усуваються за можливості негайно.
Медики, рятувальники, пожежники працюють з величезним фізичним та психологічним напруженням, рятуючи людей. Діє ціла армія волонтерів.
До спільної справи долучаються навіть іноземні студенти, яких завжди було багато у нашому місті. Серед волонтерів часто можна зустріти чорношкірих хлопців.
А про те, як добряче вони лупцюють російських орків, у Харкові вже ходить безліч легенд. Містяни охоче переповідають їх один одному, щоразу прикрашаючи від себе яскравими і дотепними деталями.
Сьогодні в наші Збройні Сили вірять всі, навіть ті, хто донедавна в них сумнівався. Дуже сильна у Харкові і тероборона, яка за ці дні навчилася бити ворога не менш кваліфіковано і завзято.
Можна згадати і про розлючену 65-літню тітку Дусю, яка пляшками із запальною сумішшю спалила рашистський БТР біля свого овочевого кіоску. Так, українські жінки страшні у своєму праведному гніві, і ворог це вже відчув на своїй поганій шкірі.
Фото: unian.net
Зоря України сходить над небосхилом
Виїхавши з Харкова 1 березня, наша родина через Львів добралася до родичів на Хмельниччину. Нині багато тисяч людей з районів бойових дій вимушені полишити свої домівки. Велика кількість жінок і дітей, рятуючись від війни, їдуть далі, за кордон.
Але, спостерігаючи всі ці типові для воєнного часу картини, я впевнений, що війна закінчиться нашою перемогою. Інакше й бути не може. Коли народу не залишають іншого виходу, як перемогти, він неодмінно перемагає.
Я абсолютно переконаний, що зоря України сходить над небосхилом. У вогні війни народилася нова європейська нація. Нація мужніх, нескорених, сильних духом людей, яка буквально за тиждень розвіяла міф про військову могутність Росії.
Нація, яка змусила весь світ говорити про себе з належною повагою. Українській нації не треба підводитися з колін, бо вона міцно стоїть на своїх ногах. Ми все витерпимо, переможемо і відбудуємо. На зміну холодній зимі прийшла весна.
І це буде наша, українська, жовто-блакитна весна!
