Російсько-українська війна забрала життя нашого військовослужбовця
Учора, 6 липня, земляки проводжали в останню дорогу свого захисника. Іван Назаров загинув 30 червня на Донбасі. Поховали військовослужбовця механізованого батальйону однієї із військових частин ЗСУ у селі Лісоводи.
Фото: Городок.City
6 липня усі лісоводчани у скорботі, навколо — гнітюча тиша, трауром покрите усе село. Заплакані місцеві жителі з самого ранку поспішають до хатини Героя. На вулиці, де проживав Іван Назаров, ніде яблуку впасти. В останню путь свого захисника прийшли проводжати лісоводчани та мешканці Городка. Приїхали і його друзі дитинства, однокласники, сусіди, знайомі із села Пісочна. Стоять біля паркану, схлипуючи, час від часу витираючи очі хустинкою.
Фото: Городок.City
— Сьогодні його вже нема.., — плаче перша вчителька полеглого Антоніна Бордюк. — Війна забирає цвіт нашої нації… Забирає таких світлих людей. Він пішов і не пожалів свого життя, щоб захистити нас, щоб ми отут спокійно жили. Мені досі не віриться…. Ніби вчора його випадково зустріла у селі і він запитав: «Антоніно Антонівно, ви мене пам’ятаєте?». А я у відповідь: «Ваня, як тебе можна не пам’ятати? Така сама усмішка, така ж доброзичливість від тебе віє. Як я тебе можу не пізнати?». Я його не бачила багато років після школи, а він як був людяним, так і залишився.
Фото: Городок.City
Заради дітей
Та її Ваня інакше не вмів. Ще у школі він завжди підбігав на допомогу слабшому. Всього у житті досягав сам. Одружившись, переїхав із Пісочної у Лісоводи. Завжди залишався привітним до своїх односельців. А понад усе любив свою сім’ю.
— Він дуже пишався своїми дітьми і дуже піклувався про них. Він був активним батьком, завжди відвідував батьківські збори, пишався досягненнями як свого синочка, так і донечки, — пригадує класна керівничка донечки Героя Ольга Садовська.
— Він віддавав їм усе своє тепло. Як Владик радів, коли тато приїжджав із заробітків! Немає слів, щоб висловити, яке це горе для дітей, — додає класний керівник сина Героя Анатолій Свідніцький.
Фото: Городок.City
До лав Збройних Сил України лісоводчанин був призваний з перших днів війни.
Хто, як не я
Староста села Пісочна Людмила Коханська пригадує, як 24 лютого Іван зателефонував до неї (він був зареєстрований у Пісочній) і залишив свій номер телефону — на випадок, якщо до неї телефонуватимуть із військкомату.
— Згодом Іван знову подзвонив до мене і сказав, що уже побував у військкоматі, пройшов медогляд і йде на війну, — розповідає Людмила Коханська. — «А хто ж, як не я? Хто, як не такі, як я, будуть захищати Україну? У мене двоє дітей, яких я маю захистити….», — сказав він тоді.
— Вірою і правдою виконував свій громадянський обов’язок, захищаючи нашу державу, — каже Ігор Осика, староста села Лісоводи. — Та 30 червня отримав важкі поранення. Його життя забрав підступний снаряд рашистів.
Остання дорога
У скорботі, схиливши голови, в останню путь загиблого військового провели рідні, близькі, друзі, побратими. На труні – прапор України, уздовж дороги — живий коридор. На колінах, плачучи, стоять односельчани. Небо сколихнулось залпами від пострілів військових….
Він віддав своє життя за Україну і за кожного з нас.
