Вона виконує заповіт дідуся «бути Людиною»
Протягом шести місяців 24-річна дівчина із села Лісоводи на Городоччині волонтерить, збираючи допомогу для наших воїнів. Анастасія Басараба розвернула волонтерський фронт у тилу, підставивши плече державі. І поки військові звільняють захоплені території, вона поставила на паузу своє життя поза волонтерством.
Далі у монолозі — історія юної городоччанки, головне завдання якої на завтра —«закрити» замовлення хлопців зараз.
Від баристи — до волонтера
До війни я майже п’ять років пропрацювала баристою. Кава для мене не просто напій, її треба відчувати. Я можу про це довго говорити… Але зараз не про це. Працюючи в одній з місцевих кав’ярень, я мала дуже багато знайомих. І коли завела сторінку в Інстаграм, стала систематично розміщати там різноманітні жарти і цікавинки. З часом кількість підписників значно зросла.
Мабуть, саме через це, одного дня до мене зателефонувала моя односельчанка Вікторія. Вона просила допомогти розповсюдити інформацію про потребу її брата та хлопців з його підрозділу у військовій формі. Вони брали участь в активних бойових діях і виданий їм раніше одяг швидко перетворився на лахміття. Хлопці присилали фотографії, на яких обмотували себе скотчем, щоб форма хоч якось продовжувала триматися.
Я розмістила інформацію в Інстаграм про збір коштів. І люди відгукнулися. Нам вдалося зібрати кошти на придбання 40 комплектів одягу. То був початок.
Підопічні
Через деякий час до мене звернувся мій сусід Олег. Його знайомих призвали в армію, а придбати амуніцію в хлопців фінансової можливості не було. Ми вирішили і цю задачу.
Саме завдяки Олегу нам вдалося зібрати найбільшу за весь час нашого волонтерства суму — 90 тис. гривень на закупівлю рацій для хлопців.
За шість місяців ми допомогли 15 батальйонам. Сімома з них опікуємося на постійній основі. Я не можу називати конкретні дані частин, в яких служать хлопці, але, повірте, це дуже серйозні підрозділи і вони виконують дуже важливу роботу. Вони з нами весь час на зв’язку. Завдяки їх відгукам ми розуміємо, наскільки важлива для них наша допомога.
Волонтерські будні
Ми збираємо продукти, одяг, медикаменти, побутову хімію. Звісно ж, і суто військові прилади, типу тепловізори. А на тому тижні організовували в нашому селі благодійний концерт, основною метою якого був збір коштів на автомобіль для підрозділу мого однокласника Богдана.
Зазвичай, дізнаючись про потреби захисників, ми звертаємося до великих волонтерських організацій. І досить часто дійсно отримуємо допомогу. Тобто, ми виконуємо роль посередників. Але бувають випадки, коли немає іншого виходу, як тільки самим відкривати збір коштів. Це відбувається лише тоді, коли ми розуміємо, що допомогти ніхто або не може, або не встигає.
Я — перфекціоністка, люблю у всьому порядок, щоб все було чітко, «по полицях». Тим паче у волонтерських справах, де мова йде про чужі гроші.
Зворотна сторона волонтерства
Займаючись волонтерством, я зрозуміла, що думка оточуючих — дуже важлива. Вона може мотивувати, або навпаки — змусити опустити руки, сумніватися або злитися. Та разом з тим, зараз я розумію, що шум чужих думок не повинен бути визначальним.
Я перестала бути чутливою до звинувачень у тому, що наживаюся на війні, привласнюючи зібрані для ЗСУ кошти. Наприклад, нещодавно я пройшла курси з нарощування вій. Зміна роботи стала шансом залишитися в Україні, а не їхати на заробітки. Гроші на навчання мені дала мама, взявши кредит. Так знайшлися ті, хто говорив, що я пройшла курси за рахунок донатів («донати» — грошові перекази, пожертви — ред.). Насправді, я досі виплачую кредит.
За час мого волонтерства я втратила частину друзів та знайомих. Мене не так «зачіпають» обвинувачення у шахрайстві, як байдужість людей.
Не всі мають змогу підтримати військових фінансово. Але навіть звичайний репост в соцмережах — це теж допомога.
По-перше, репост оголошення дає змогу поширити інформацію, публікацію побачить більша кількість людей. І, можливо, серед них будуть ті, хто може перерахувати гроші.
По-друге, це дуже велика моральна підтримка нам, волонтерам. Побачивши репост, я відчуваю підтримку. Я розумію, що поряд є однодумці. Це надважливо.
Але бувають і зовсім інші ситуації. Пригадую, як ми оголосили черговий збір коштів. Діяти потрібно було швидко. І я бачу, що за один день публікація набрала 1200 переглядів. А репостів — лише дев’ять!!!
Звикли і перестали відчувати небезпеку того, що якщо ми не допоможемо військовим зупинити ворога на Сході країни, ворог прийде сюди.
У лютому всі активізувалися. Волонтерська допомога не мала чіткої координації і інколи, навіть, були її надлишки. Тепер же, коли йде активний наступ на ворога і хлопці відчувають велику потребу у допомозі, її обсяги значно зменшилися. А попереду зима. Це також має значення — зростає потреба у теплому одязі, засобах обігріву, медикаментах….
Мотивація
Волонтерство для мене — це спосіб віддячити нашим захисникам за те, що я — у відносній безпеці. Завдяки їм я маю можливість жити мирним життям, ходити на роботу, спати вдома в своєму ліжку, будучи поряд зі своїми близькими.
Племінниці Анастасії в перші дні війни. Дівчата готові захищати Україну.
Ті хлопці, з якими я постійно на зв’язку, інколи присилають мені відео з фронту, зі звільнених міст. Я не можу поділитися тими відео. Але те, що я на них бачила, мотивує мене зробити все для того, щоб «руський мир» не прийшов у мій дім.
Щоб наші діти, щоб мої племінниці Кароліна та Евеліна ніколи не стикнулися з тим жахом, який переживають наші співвітчизники на Півдні та Сході України.
І мені хочеться, щоб мої земляки це розуміли. Розуміли і допомагали нашій армії — хто чим може. Продуктами, грошима, просто репостом в соцмережах.
Але не бездіяли!
У моєму житті для мене дуже важливим був мій дідусь. Вже сім років, як його немає. Але його настанови досі для мене є життєвим орієнтиром. Він казав: «Мені все одно, який шлях ти обереш. Мені все одно, будеш ти бідна чи багата. Головне — будь Людиною». І я живу за цим принципом.
Я поставила на паузу своє життя поза волонтерством. Я не маю планів на завтра, крім тих, що мені потрібно «закрити» замовлення хлопців зараз. От договорю з вами, побіжу на роботу «робити красоту», а потім — в магазин за кухонними губками та миючими засобами для своїх захисників.
Роблю все задля перемоги. Єдине, що мене лякає — байдужість людей в тилу. Просніться, війна не скінчилася, загроза не зникла! Включайтеся в допомогу наших захисникам! Збережіть в собі Людину.
