Прощання з Олександром Сельським
7 жовтня городоччани провели в останню путь старшого лейтенанта Олександра Сельського. Він помер у госпіталі 4 жовтня внаслідок поранень, що були несумісні з життям. Військовослужбовцю ЗСУ було всього 46 років.
Труну із тілом загиблого воїна мешканці Городка зустрічали ввечері, 6 жовтня. Уздовж центральної вулиці міста Городок люди утворили живий коридор, стоячи на колінах. Вранці залишені на узбіччі дороги лампадки нагадували, що сьогодні ще один сумний день – похоронна процесія з тілом захисника нашої Батьківщини вкотре пройшла містом.
Старший лейтенант ЗСУ Олександр Сельський.
Сумна подія
Об одинадцятій годині у сквері С. Виноградського, біля будинку Олександра, почали збиратися люди. Серед присутніх були рідні, друзі та знайомі загиблого захисника, а також — багато молоді.
Від дому Героя похоронна процесія пройшла по вул. Шевченка та вул. Грушевського. На перехресті центральних вулиць Городка люди, стоячи на колінах, прощалися з воїном.
Значну частину дороги військові несли труну з тілом загиблого до храму Св. Людмили Княгині Чеської ПЦУ. Саме там відбулася літургія за упокій душі Олександра. Рідні та найближчі друзі весь час були поряд з мамою загиблого.
Останній шлях
Після похоронної літургії траурна процесія рушила на кладовище вулицями: Київською, Гончара, Шевченка та Олександра Мельника. Традиційно обабіч дороги земляки утворювали живі коридори. Проводжали в останню путь свого Героя і учні освітніх закладів Городка, зокрема і Городоцького ліцею №4, в якому навчався полеглий Олександр та Городоцького ліцею №3, в якому навчаються його діти.
— Ще трошки підростемо і теж підемо на війну, — пошепки говорив один школяр іншому.
Поховали Олександра Сельського на Алеї Слави у Городку під звуки військового оркестру та салюту. У загиблого залишилися мати, дружина та троє дітей.
Спогади про Олександра
Яким був полеглий воїн за життя, пригадували його вчителі, однокласники та одногрупники. Говорили, що це була людина слова, яка завжди виконувала свої обіцянки.
— Завжди добрий, усміхнений, готовий прийти на допомогу. Коли б я не звернулася до нього, завжди допомагав, — розповідає Тамара Володимирівна, класна керівничка Олександра. — Я розумію, що зараз складний час, війна, але не очікувала, що таке станеться з моїм класом, що я втрачатиму своїх учнів.
— Саша навчався на агрономічному факультеті Кам'янець-Подільського сільгоспінституту, де проходив військову підготовку і склав присягу з отриманням відповідного звання на військовій кафедрі, що діяла на базі Кам'янець-Подільського військового училища. Під час навчання він вирізнявся серед однокурсників такою рисою, як висока самодисципліна і висока відповідальність. Дуже серйозно і вимогливо ставився до кожного предмета, екзамену чи заліку. Таким відповідальним він був і у мирному житті. З таким почуттям він і пішов на фронт, — каже товариш полеглого воїна Роман.
За словами однокласників, однією з найяскравіших рис Олександра була чесність. Саме цим він запам’ятався їм найбільше.
— Він був добрим і чесним, — пригадує Андрій. — Чесність для нього завжди була принципово важлива. Будучи офіцером запасу, він говорив, що у разі необхідності, першим піде захищати Україну. І дотримав свого слова.
Після повномасштабного вторгнення росії Олександр одразу записався до загону територіальної оборони. Спочатку охороняв важливі об’єкти, а потім відправився на фронт.
