Жительці села Купин — 100 років
5 жовтня жительці села Купин Ніні Антонівні Тиж виповнилося 100 років. З поважним ювілеєм городоччанку вітали рідні, близькі та представники влади. Бабуся радо приймала гостей, підспівувала артистам, дякувала за увагу та давала настанови.
Торт із цифрою 100, золотисті кульки-цифри, а на стіні — старенькі чорно-білі фотографії. Із них на гостей, які завітали на день народження до ювілярки, дивляться молоді українці. Це батьки Ніни Антонівни, які із фотографії немовби радіють за свою дівчинку, бо вона не підвела, коли вони пішли із цього світу, а усе своє життя присвятила молодшим братам та сестрі.
Фото: gorodocka-gromada.gov.ua
Фото: gorodocka-gromada.gov.ua
Турбота про молодших
Ніна Тиж народилася п’ятого жовтня 1922 року у с. Купин, у сім’ї бідних селян.
— Батько був грамотним, працював писарем у сільсоветі, — розповідає племінниця ювілярки Оксана Миколаївна. — Мама була молодшою від батька на сім років, займалася дітьми, працювала у колгоспі і була дуже активною учасницею місцевого драматичного гуртка.
Спершу молоді жили у «врем’янці», яку самі ж побудували. Потім, коли сім’я збільшилася, почали будувати хатинку.
— Тоді моїй тітці було три роки, — продовжує пані Оксана. — Вона — найстарша серед чотирьох дітей. Середущий брат молодший за неї на два роки, сестра — на п’ять, а мій батько — на 15. Тітка дуже піклувалася про своїх молодших сестру та братів. Сама закінчила лише школу. Та от на тому, аби її брати та сестра мали освіту — наполягала і допомагала їм вчитися. Тож один брат вивчився на водія. Сестра Оля закінчила медучилище, а мій батько — спершу медучилище, а потім медінститут. Коли він навчався, батьки померли. І йому у період навчання допомагала тьотя Ніна. Тому ми з сестрою своїм щасливим дитинством завдячуємо саме їй. Ми дуже цінували і цінуємо все, що вона для нього зробила.
Важке життя
Сама ж Ніна Антонівна прожила важке життя. Коли їй було 10 років — настав голод. Коли дівчині було біля 20-ти, розпочалася війна. 13 липня 1942 року її забрали в Німеччину. Працювала в Берліні на заводі «Амбібургпресверк», де виготовляла двадцятилітрові каністри, а пізніше — запчастини до автомобілів та літаків.
Після повернення з Німеччини працювала в Купинському сільпо касиром, помічником бухгалтера, а згодом — обліковцем тракторної бригади. Свою трудову діяльність закінчила на посаді бухгалтера облікового відділу Городоцького молочноконсервного заводу. У 1977 році вийшла на заслужений відпочинок. І навіть тоді не втратила повагу серед односельчан.
День народження
У день народження до Ніни Антонівни завітало чимало гостей: рідні, близькі, сусіди, представники влади. Усміхаючись, бабуся приймала вітання. Гості вручили довгожительці Подяку Городоцької міської ради, квіти та подарунки.
Фото: gorodocka-gromada.gov.ua
— Мудра, привітна, витримана, толерантна та просто людина із великої літери «Л». Багато років ми приходимо до Вас і Ви нам обіцяли, що ми разом зустрінемо Ваш 100-літній ювілей. І Бог дав нам таку можливість, — сказала Євгенія Липовецька, староста Купинського старостинського округу. — Знаю, що Ваш шлях був важкий. Як Ви його пережили, знаєте лише Ви. Ми ж, ваші односельчани, лише спостерігали за Вами і вчимося у Вас витримки та мудрості.
Старенька ж, поважно сидячи на стільці та слухаючи вітання, розповідала про свої роки та дякувала за увагу.
Фото: Андрій Савченко
— Дякую за любов, за ваш труд, за те, що ви приїхали до мене, — щиро казала 100-літня ювілярка. — Нехай Бог допомагає кожному у житті. Щоб ви мали сили трудитися і допомагали тим, кому важко. Це дуже важливо, щоб ви могли щось вділити бідному. І любіть один одного, бо любов — це основне. Хай Бог вас і ваші сім’ї береже від всякого зла.
— Вона завжди така, — всміхаючись, додає племінниця ювілярки. — Хоча й пережила голод, війну, та не втратила снаги до життя. Її поради – завжди мудрі, а спогади — світлі та чисті. Як би вона себе не почувала, та кожного дня молиться за всіх. Вона молить Бога, щоб він зберіг хлопців, які захищають нас від окупантів. Вона просить Всевишнього про здоров’я всім людям і мир на землі.
До речі, Ніна Антонівна у своїх сто років зберігає ясний розум та пам’ять і активно користується мобільним телефоном. Та досі найболючішими спогадами бабусі є роки голодомору. Страх не мати що їсти за роки не зник. Тому без стратегічних запасів продуктів харчування старенька не може.
