Герої вмирають
14 листопада городоччани прощалися зі ще одним своїм захисником Вадимом Ярошенко. 34-річного солдата поховали на Алеї Слави у Городку.
Фото: Городок.Інфо
Остання зустріч
Мила посмішка та добрі очі. Я знала його особисто. Напевно, писати про тих, кого знаєш, — найважче. Здавалося, він ніколи не злився, ніколи не був у поганому настрої. Я пам’ятаю, як він вміло «підкорював» тісто для піци. Його піцу за італійським рецептом досі печу вдома, хоча й минуло років десять з того часу.
Я пам’ятаю нашу останню зустріч. На похороні у селі Кремінна. Коли ми проводжали в останню дорогу 22-річного військового, який загинув на Одещині, Віктора Шкромиду. У військовій формі Вадим йшов попереду похоронної процесії. Він ніс прапор своєї країни. Високо здіймаючи його над головою та з понурими плечима, солдат мовчки крокував. Задумливий погляд… Здається, ще тоді він подумки уявляв і свій похорон.
Тоді нам вдалося перекинутися декількома словами. Банальними, як зараз здається: «Як справи? Як рідні? Ти де зараз?». Це було у квітні. А через півроку я йду за його домовиною.
На захист держави
Вадим Ярошенко пішов на захист своєї держави у березні. Служив у 128 бригаді. Спершу був при військкоматі, потім його направили на Херсонський напрямок.
— Таких людей треба ще пошукати! Який же він був вірний, відважний, хоробрий, добрий, мужній, — розповідають його побратими із 128 бригади Юрій та Дмитро. – Завжди справедливий та завжди дослуховувався до побратимів.... Ми були разом до кінця. Він назавжди залишиться у наших серцях.
Фото: Городок.City
Він був особливим, — із сумною посмішкою, крізь сльози, згадують його однокласники та сусіди.
— Завжди жартував... І чомусь запам'ятала, як він казав до однокласниці, що краще бути дурним, ніж кучерявим. Хоча й сам був кучерявим... Просто не можу усвідомити, що його вже немає, — не стримуючи сліз, каже Ольга Кукурудза.
— Завжди такий уважний був, завжди із гарним настроєм, дружелюбний, щирий, добросердечний. Ніколи не пройшов мимо, щоб не привітатися та не пожартувати, — пригадує Валентина Ліванська, класна керівничка покійного Героя. – Ким він тільки не хотів бути… І льотчиком, і інженером, і кухарем. А став Героєм…
Фото: Городок.City
Шлях до Героя
Вадим загинув 10 листопада на Херсонщині — підірвався на міні. Через чотири дні після смерті городоччани зустрічали Героя, утворивши живий коридор при в’їзді у місто. На колінах, із квітами та лампадками, земляки проводжали молодого захисника в останню путь. Після заупокійної служби у храмі Святого Онуфрія жалобна процесія через центральну частину міста попрямувала до кладовища.
Проходячи повз перший ліцей, у якому навчався Вадим, зупинились — востаннє для нього лунав тужливо прощальний шкільний дзвінок. Вчителі, стоячи на колінах, проводжали свого учня, у скорботі схиливши голови. Побратими несли вічнозелене гільце з синіми та жовтими квітами та коровай. А попереду похоронної процесії — Прапор України. І його фото, на якому він такий щасливий та усміхнений.
Фото: Городок.City
Від звуків траурної мелодії військового оркестру холоне кров у жилах. А на кладовищі Вадима Ярошенка із фотографій зустрічають земляки, побратими, ті, які теж вічним сном спочивають тут. Останні прощальні слова, подяка за вірну службу від військових, і домовину назавжди опускають у холодну землю.
Фото: Городок.City
Залпи військового салюту виводять із думок. Безвихідь... Йому назавжди залишиться 34 роки. А скільки ще доброго і корисного він міг зробити для сім'ї, для свого краю, для країни, для світу! Клята війна…..
