Загинув на війні
Він евакуював 200-х і 300-х з поля бою. Неодноразово наражав себе на небезпеку, рятуючи інших. Але сам не врятувався. 11 лютого Ярослав Скочеляс віддав своє життя за Україну.
Похорон у Городку
Вранці 21 лютого городоччани утворили живий коридор, зустрічаючи загиблого Героя. При в’їзді у м. Городок, уздовж вулиць Шевченка, Гончара, Індустріальна — і аж до провулку Молочноконсервний стояли, схиливши голови у скорботі, із квітами та лампадками земляки Ярослава Скочеляса. Похоронний кортеж прямував до будинку, в якому мешкав воїн.
Похоронна процесія прямує до будинку загиблого у ГородкуФото: Городок.City
— В це неможливо повірити, — схлипуючи, шепоче сусідка загиблого Ірина Оліяр. – Він був дуже хорошим сусідом. Я не знаю, як ми тепер будемо без нього. Ми його ніколи не забудемо.
Біля під’їзду будинку закриту домовину зустрічають всі, хто знав, і ті, хто не знав Героя. Душевний пекучий біль пронизує серця найрідніших: двох синочків, дружини та батьків. Дикий крик матері заглушає шквальний вітер.
На подвір'ї, де жив молодий українецьФото: Городок.City
— Ярослав був один у батьків, — розповідає Ірина Янкова, староста села Клинове, звідки родом загиблий воїн і де він навчався у старших класах школи. – Він мав усі підстави для того, аби не йти на фронт. Та він пішов добровольцем. Йшов, знаючи, на що іде. Він захищав нас усіх і поклав за нас найдорожче, що у нього було — своє молоде життя.
Похорон у селі Клинове
З Городка похоронна процесія попрямувала у село Клинове, де проживають батьки загиблого. Незважаючи на негоду, сильний вітер та грозу, односельчани зустрічали свого захисника із прапорами в руках і стоячи на колінах. Однокласники, друзі дитинства, сусіди... Ніхто не стримував сліз. Вони лилися по щоках людей разом із дощовими краплями.
— Недарма сьогодні така погода. Ми прощаємося із сонячним, завжди усміхненим та позитивним нашим однокласником, — крізь сльози мовила Наталія Гринькова. — Я з Ярославом була разом у садочку, потім — у школі та університеті. Коли дізналася, що він пішов на війну, відразу зрозуміла: випускник історичного факультету, батько двох синів не міг вчинити інакше.
— Він змалечку був захисником, — доповнює ще одна однокласниця Ярослава Інна Синельникова. – Був таким мужнім і дуже відважним. Пам’ятаю, як старшокласники збили мене у шкільному коридорі. Так Ярослав пішов в учительську, домовився зі ще одним другом та пішов мене захищати. Він був ще таким маленьким, але вже тоді був захисником.
— Він усіх дітей захищав з дитинства, особливо дівчаток. Він жодної нервової клітинки мені «не з’їв», — плаче вчителька Ярослава Юлія Попіль. – Ми пам’ятимемо його завжди молодим, гарним, добрим та мужнім. Дякуємо його батькам, які виховали такого сина.
Ярослав Скочеляс на похоронному фотоФото: Городок.City
Захисник на фронті
Ярослав Скочеляс віддано захищав і своїх побратимів на фронті. Він був стрільцем—санітаром: врятував чимало життів, евакуював із поля бою поранених та загиблих, неодноразово ризикував власним життям заради інших, бо інакше не міг.
— Ярослав починав службу у роті охорони другого відділу Хмельницького районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, — розповідає Павло Болотюх, колега по службі Ярослава. — У травні він був переведений у 128 бригаду, хоча мав усі підстави для звільнення. А коли після контузії приїхав на реабілітацію і у нього було пошкоджено штучне око, я особисто запитував його, чому він не звільняється. Він категорично відмовився і сказав, що буде служити до кінця війни.
Герої вмирають
Його війна закінчилася 11 лютого під Бахмутом. Смертельний артилерійський снаряд забрав життя захисника.
Похоронна процесія у селі Клинове прямує на кладовищеФото: Городок.City
Заупокійну службу відправили у храмі села Клинове. Тепер Ярослав до своїх рідних та друзів посміхатиметься із фотографії на могилі у своєму селі, де він бігав босоногим хлопчиною.
— Віримо, що тепер Ярослав – під Божим захистом, що став нашим небесним воїном-захисником та янголом-охоронцем для своїх близьких та рідних, — сказала його однокласниця Інна Синельникова.
«Герої вмирають!..., — написала мати синочків загиблого Юлія Скочеляс на своїй сторінці у соцмережі. — Вмирають, міцно притиснувши до себе автомат.... Вмирають, не встигнувши забрати поранених з поля бою.... Вмирають, ніколи не дізнавшись, якими виростуть їхні діти.... Віддають ціле життя, навіть якщо обіцяли віддати тільки один його рік.... Як ти міг вмерти, Ярослав Скочеляс? Як ти міг....».
Ярослав Скочеляс.Фото: facebook
