Безбар’єрне середовище
Розмірковуючи про «безбар’єрне середовище», кожен уявляє щось своє. Для когось це — простір необмежених можливостей, суспільство, в якому немає місця дискримінації та враховуються інтереси кожного. Щось таке важливе та одночасно абстрактне. Та є серед нас ті, для кого це дуже конкретне поняття, яке означає доступність до звичайних речей, які здорова людина сприймає як належне. Наприклад, випити кави, зайти в магазин чи аптеку, провести приємно час у парку — не проблема, якщо ти здоровий. А для людини з обмеженою здатністю пересуватися це, скоріш з все, виняток із правила, ніж буденність. Баченням того, чи є Городок безбар’єрним для людей, які пересуваються на інвалідному візочку, з Городок.City поділилася Оксана Пономар.
Знайомство
Оксана Пономар — мати двох діток: 11-річної Софійки та 12-річного Артемки. Її чоловік — часто у рейсах, тож більшість часу з дітьми проводить саме вона. Найбільше опіки потребує Артем, який має проблеми зі здоров’ям.
Оксана Пономар з дітьми.
— Артемко має вади мовлення та не може ходити самостійно, — розповідає Оксана. — Але якщо десь біля опори, наприклад, дивана, то трошки може постояти. З підтримкою, звісно.
Артем є вихованцем Городоцького реабілітаційного центру. Хлопчик відвідує заняття з вчителями, логопедом, психологом, реабілітологом. Дуже любить уроки інформатики. Маючи значну свастику (підвищений тонус м'язів), письмо для нього не доступне, а ось друкувати вдається.
Звичні маршрути
Сім’я проживає біля залізничної станції у Городку. До реабілітаційного центру — далекувато, пішки з візочком долати таку відстань важко. Саме тому кілька років тому мама Артемки закінчила курси та отримала водійські права. Тепер вони без проблем доїжджають на заняття. А ще полюбляють прогулянки у центрі міста та на стадіоні «Цукровик».
— Бо біля нашого будинку гуляти дуже незручно. В суху погоду дорога дуже пильна, у мокру — перетворюється на болото. Через відсутність тротуарів не тільки не зручно, але й небезпечно. Бували ситуації, коли нам з візочком нікуди було подітися, щоб розминутися з машиною, — розповідає Оксана.
Щоб побачити на власні очі, як це — гуляти з дитиною в кріслі колісному, ми вирушили разом з пані Оксаною та її дітьми на стадіон «Цукровик».
Прогулянка без дитячих розваг
Прогулянка на стадіоні виглядає так: мама котить візочок, Софійка йде поруч. Інколи вони можуть посидіти на лавочці на дитячому майданчику. Але гратися на ньому Артемко не може — гойдалки та гірки там лише для здорових діток.
— Нам дуже не вистачає гойдалки з ременями, — говорить мама Артема. — Йому важко тримати своє тіло вертикально, а якби я закріпила його спеціальними кріпленнями, він міг би кататися…
У центрі міста
Однією з небагатьох розваг для Артема є подорож у центр міста. Хоча спершу хлопчику було лячно. Однак згодом він звик і тепер такі поїздки йому дуже подобаються. Тож для Оксани поїздка у центр — це можливість розрадити дитину та зробити покупки.
— Тільки в центрі є заклади, куди я можу потрапити разом з Артемом, — говорить мама дитини. — Наприклад, ми можемо заїхати у магазин «Кошик», бо там зручний пандус, зайти у «Щодня» біля того ж «Кошику» або в аптеку у приміщенні ПриватБанку.
Як і всім дітям, Артему і Софійці інколи хочеться поїсти морозива або піци у кафе. Та найчастіше смаколики приходиться замовляти додому, бо високі сходи їм не подолати.
— На жаль, ми не можемо десь поїсти піци — просто тому, що ми з колісним кріслом, — говорить Оксана. — Тому замовляємо її із собою.
Відвідування «Куполу», як називають городоччани заклад японської їжі «Su SHEF», також поки залишається для дітей нездійсненою мрією.
Та найголовніше не те, що не всі магазини, кав’ярні або аптеки доступні для людини на інвалідному візочку. Важливим є те, що справжнім випробуванням стає відвідування медзакладів.
— До сімейного та дитячого лікаря нам доводиться носити Артемка на руках, бо це знаходиться на другому поверсі, — розповідає Оксана, штовхаючи перед собою візочок. — А син уже важить 24,5 кілограми. Важкувато мені…
Налаштовані на позитив
Дружна родина, в якій кожен підтримує один одного.
Не дивлячись на складнощі пересування і життєві труднощі, Оксана й Артем зберігають оптимізм і заряджають своїм позитивом інших. Віримо, що ті, хто подивиться відео і познайомиться з цією родиною, віднайде в собі ресурс для подолання перешкод долі.
А ще ми сподіваємося на те, що ті, від кого залежить створення безбар’єрного середовища у Городку, посприяють тому, щоб Артем та інші люди на інвалідних візочках могли вільно побувати у кафе, відвідати парк, аптеку, лікарню та інші заклади. Тобто, Городок стане «безбар`єрним містом».
