Похорон у Сатанові
«Тихий, добрий, світлий. Як і сьогоднішня погода. Ніколи не пам’ятаю його злим». Таким пригадують побратими свого товариша Любомира Поповича. Він загинув 23 квітня на Харківщині, виконуючи бойове завдання. Разом із командиром підірвався на невідомому ворожому об’єкті. Поранення, які отримав воїн із Сатанова, були не сумісні із життям.
Похоронне фото ГерояФото: Городок.City
Він приїхав додому у яскравий, сонячний, весняний день 29 квітня. Церковні дзвони сповіщали людей про ще одне горе у селищі. Від ранку у храмі Благовіщення УГКЦ у Сатанові односельці прощалися із Героєм. Люди тихо заходили у церкву, низько вклонялися воїну, і, втираючи сльози, висловлювали співчуття його рідним. Об 11 годині розпочалася заупокійна служба. Священники різних конфесій стояли навколо труни загиблого захисника, виголошуючи молитви.
Завжди покладалася велика відповідальність
— Я пригадую перше знайомство з Любчиком, — мовить перша вчителька Любомира Аліна Новоселецька. — Це було 1 вересня. Його мама, наша колега Марія Іванівна, яка вже, на жаль, покійна, привела свого синочка до першого класу. Він міцно-міцно тримав її за руку і в нього був дуже великий букет яскравих айстр. Він несміло визирав із-за нього і знайомився зі мною….
Перевівши подих, вчителька розповідає, що це був дуже щирий, відкритий, хороший, працелюбний хлопчик. А особливо його риса – це те, що він завжди, за будь-яких обставин, усміхався.
— Не було жодного разу, щоб він при зустрічі не зупинив мене і не привітався. І завжди запитував, як у мене справи, — продовжує Аліна Петрівна. — А я йому завжди відповідала: «Знаєш, Любчику, як той горох при дорозі: хто йде, той щіпне». Теж запитання він задавав мені нещодавно під час нашої останньої зустрічі….
Вчительський колектив Сатанівської школи пригадує, що на Любомира завжди покладалася велика відповідальність, як, зазвичай, на вчительську дитину. Та його любили товариші та однокласники.
— Він зростав на наших очах. Він довгі роки боровся за Батьківщину, — каже Ольга Білоус, вчителька Сатанівської школи. — Та, на превеликий жаль, прийшла пора погаснути і його свічці. Найбільше шкода, що гинуть найкращі, сміливі. Тому що будь-хто на фронт не піде. Велика вдячність батькам нашого захисника, які вже в Царстві Небесному, за такого сина.
Вирізнявся особливими патріотичними почуттями
З раннього дитинства Любомир вирізнявся особливими патріотичними почуттями. Тому й не дивно, що Україну він захищав з 2014 року. Був учасником АТО, мав бойовий досвід.
— Любомир з перших днів війни із нами. Він прийшов у 3-тю окрему танкову Залізну бригаду, — розповідає командир першого інженерного взводу Олександр Березюк із позивним «Береза». — Третю контузію отримав під Малою Комишувахою на Харківщині. Та він пролікувався і знову повернувся до нас. І знову пішов на передову. Любомир дуже любив своє життя, своїх діток, свою Батьківщину. Ми втратили дуже достойну людину, гарного бійця. Та він не пішов від нас, він просто приєднався до нашої небесної армії. А Героєм він був завжди.
Зруйновані мрії
Поховали Любомира Поповича на Алеї Слави Сатанівського кладовища під звуки військового салюту. У воїна залишилися троє донечок. Він не дожив пів року до свого 38-річчя. Йому тепер навічно 37.
— Великим, важким горем увірвалася війна в життя наших українців, — сказала перша вчителька полеглого захисника. — Вона зруйнувала наші надії, розстріляла мрії. І найважче втрачати найдорожчих людей, з якими колись ділили і радощі, і смуток. Найтрагічніше в цій ситуації те, що діти нашого Любчика, яких він так безмежно любив, яких він обожнював, більше не відчують батьківського тепла. Його міцні чоловічі руки більше не обіймуть їх. І сьогодні ми говоримо: «Світла пам'ять тобі, наш герою. І хай Бог тебе прийме у своє Царство Небесне».
