Прощання з воїном
Холодний квітневий день. Центральною вулицею Клинового знову іде похоронна процесія. В останню путь Сатанівська громада проводжає Миколу Бордея, за яким плаче навіть небо.
Пам'ятне фотоФото: Городок.City
Історія відважного воїна
Микола родом з Полтави. Вісім років тому він одружився та переїхав у село Клинове, на батьківщину дружини. З часом молода пара придбала та облаштувала власний будинок. Однак довго щасливими у ньому вони не були.
— Восени минулого року в будинку молодого подружжя спалахнула пожежа, а у лютому цього року Миколу мобілізували до лав Збройних сил України, — розповідає Городок.City староста села Клинове Ірина Янкова.
За її словами, Микола був справжнім патріотом своєї Батьківщини. Коли розпочалася повномасштабна війна, він був один із перших, хто записався до територіальної оборони.
Молоде подружжя до повномасштабної війниФото: facebook.com
— Коля був дуже відповідальним. Навіть із загостреним почуттям справедливості. Він великий патріот. Людина, на яку завжди можна було покластися і бути впевненим у тому, що він зробить більше, аніж може. Я щиро співчуваю його рідним та близьким. Це велика втрата для усіх нас, — розповідає товариш полеглого воїна Олександр Лаба та показує відео, на якому Микола мило посміхається, в той час, як його шваґро вітає односельчан зі світлим святом Воскресіння.
Фото: Городок.City
Це відео було відзняте за день до смерті Миколи Бордея — на Великдень. Вже у понеділок, 17 квітня, серце хороброго воїна перестало битися. Він загинув на Бахмутському напрямку.
— Микола служив у 25 окремій десантно-штурмовій бригаді. Служив недовго. Після місяця навчань його відразу кинули на нуль. Я взагалі не розумію, чому так трапилося. Це нонсенс... Але він був мужнім. І дякуючи таким людям, наша країна житиме. Та варто пам'ятати завжди, що кожна година сну українців без повітряних тривог здобувається великою ціною, — зазначає військовослужбовець Юрій Ткач, брат дружини полеглого воїна.
Похорон під дощем
Тіло полеглого воїна вдалося забрати з поля бою наступного дня після його загибелі. Разом із ним загинуло ще двоє його побратимів й двоє отримали поранення.
На Сатанівщину домовину з тілом Героя привезли 26 квітня. Кілька годин він побув у рідній домівці, а потім похоронна процесія рушила до храму Святого Пророка Іллі.
Попереду йшли військові, за ними — мешканці Клинового, які несли державні стяги та оберемки весняних квітів. А за труною, схиливши голови додолу, крокували рідні воїна — дружина, мати, брати та вся їхня велика родина.
Дощ не вщухав ні на хвилину. Але, не дивлячись на це, перехожі віддавали шану захиснику, стаючи навколішки обабіч доріг. Сліз не стримували навіть чоловіки.
— Мій чоловік загинув, мужньо захищаючи нашу країну. Дуже прикро, що він так мало прожив. Коля був надійним тилом для всіх нас. Таких людей дуже мало на світі і вони повинні потрапляти в рай..., — відзначила молода дружина Миколи Мирослава.
Тепер воїну буде навічно 27 років. У нього залишилася дружина, мати та четверо братів, які також військові.
